Марія Ряполова - Бурецвіт

— Ви що, здуріли? — поглянула на мене Перла.

— Хочете зустріти Садівника і переконати його віддати вам квітку? — уточнював здоровань.

— Саме так, — підтвердила я.

— Угу, дуже добре. Ну що, дописав?

— Так.

— Вішайте їх, хлопці.

— Що?! — крикнула я. — Ви не можете нас убити!

— Чому? — здивувався здоровань. — Ви що, безсмертні?

— Ні, — сказала я, — але це якось недобре.

— Терне!

Худорлявий поглянув на нас і почав:

— Ми маємо повісити вас, бо так наказав наш лісник, якого ви так брутально кличете Садівником…

— Ніби тут сад, — пирснув здоровань.

— Він наказав вам повісити нас? — перепитав Мереж.

— Усіх, усіх негідників, хто стане називати себе шукачами.

— Але ми не негідники, — запротестувала я.

— І я себе так не називала! — знайшлася Перла.

Худенький Терн уважно поглянув на нас, потім почав копирсатись у своїх паперах.

— Так, справді… вибачте… тут написано всіх. Просто всіх.

Всіх, хто кличе себе шукачами, і всіх, хто прийшов з ними.

— Я не з ними! — запанікувала Перла й відступила від нас на крок.

— Хоча, зачекайте, — сказав здоровань. — Ми повісимо чоловіків. А щодо жінок…

— У нас є дві жінки? — навіщось спитав Терн і знов став щось занотовувати.

— Так, дві, — підтвердив здоровань.

— Угу! — заохотливо вигукнула Перла, ставши навшпиньки та благально притиснувши руки до грудей.

— Ми їх четвертуємо, — сказав здоровань.

У Перли опустилися руки, а в мене відвалилася щелепа.

Здоровань розреготався.

— Жартую!

— Смішно, — вичавила я.

— Так от, оскільки ми — лісові розбійники — гордість заповідника! — а я цієї гордості, тобто зграї, ватажок, потребую половини… жінки…

— Половини жінки? — злякалася я.

— Ні, цілої, однієї! Так от, ви маєте вирішити, хто з вас стане мені дружиною, а другу ми також повісимо!

Ми з Перлою перезирнулися.

— Особисто мені більше подобається та, що у спідничці, — він кивнув на мою подругу.

— Послухайте, а може, вам треба дві дружини? — сказала Перла.

— Дві дружини… — ватажок замислився. — А це думка!

Люблю жінок з логічним мисленням! Ну, а тепер, коли все так чудово склалося, вішайте цих двох гавриків.

— Зачекайте! — закричала я. — Має бути якесь інше рішення!

Ватажок поглянув на Терна.

— Щодо хлопців? — спитав той у мене.

— Так!

— У нас таких нема, — стенув плечима ватажок.

— Чоловіки нам ні до чого, — закивав Терн.

— Ні, я маю на увазі, має бути ще якесь рішення!

— Ні, на жаль… — розвів руками Терн.

— Є таке рішення! — вигукнув парубок, що стояв трохи оддалік.

— О, ні, будь ласка, не починай! — відмахнувся ватажок.

— Але чому ж, ми маємо бути чесними, чи не так?

Парубок пройшов до центру нашого маленького зібрання, і тепер ми могли його роздивитися. Це був високий молодик із довгим світлим волоссям та правильними рисами обличчя. Очі його були сповнені невимовного глобального смутку. — Є такий звичай, що один із прибулих може викликати на бій одного з нас, і якщо він переможе… ми маємо їх усіх відпус ти ти.

Терн зітхнув і став звірятися з документами.

— Так, є такий звичай, але прибулий не викликає на бій… навпаки, якщо серед нас знайдеться охочий битися з ним на мечах, то тоді подібна дуель може відбутися… до того ж цей звичай дуже давній, останнім часом його не використовують.

— Але ж його не скасували, — сказав парубок.

— Чи є охочі витрачати свій час на таку дурню? — спитав ватажок.

Розбійники захихикали.

— Так, охочих нема, віша…

— Я буду, — сказав парубок з сумними очима.

— О, шляхетний Тенто, я тебе благаю, не починай.

— Ми маємо дати їм шанс, це чесно! — вигукнув хлопець, театрально розвернувшись до ватажка.

— А ви, хто з вас битиметься? — спитав скривившись той.

— Він, — Мереж хитнув головою вбік Бурецвіта.

— Я, — зітхнув шукач. — Тільки я не вмію битися на мечах.

— О, не хвилюйтеся, я теж не вмію, — сказав Тенто. — Нам щойно привезли ці штуки.

— Щойно привезли? — здивувалася я. — Але ж він сказав, що звичай — дуже давній.

— Тут так написано, — Терн помахав дощечкою з паперами.

— Ну, гаразд! — гукнув ватажок. — Принесіть їм мечі!

Бурецвіта розв’язали. Жваві парубки швидко притягли зброю та вручили її дуелянтам. Важливою деталлю, якої не можна було не помітити, було те, що лісовому розбійникові видали справжній меч, а Бурецвітові — короткуватий дерев’яний.

— Що це означає? — вигукнула Перла. — Як він може битися іграшковим мечем?