Марія Ряполова - Бурецвіт

— А це що, мені? — обурився мій учень.

— Так, щоб голову не напекло. — Ідіотська жовта панамка?

— Я і це ледь дістала!

— Так, шмаття не фешен вік! — сказала Перла.

— А чому в Бурецвіта гарний солом’яний капелюх, а у мене — ідіотська жовта панамка?

— Так вийшло, — сказала я, натягаючи бриджі. — Яка різни ця? — Є різниця! Бурецвіте, давай мінятися. У мене є класна панамка!

— Все, ходімо, — скомандувала я і вилізла з машини, забрала з багажника свій рюкзак і хутко добігла до лісу. Тут одразу стало тепло й затишно. Гадала, що розтану від задоволення, опинившись раптом після зимового холоду в теплих променях сонячного сяйва.

Перла та Бурецвіт швидко намалювалися поруч. Ми трохи почекали на Мережа, що цнотливо переодягався в машині сам, а коли й він перетнув межу літа, рушили разом ледь помітною стежкою, що знайшлася неподалік.

— Схоже на незаплановану відпустку, — усміхнувся Бурецвіт.

— А тут комах чимало, — зауважив Мереж. — Цікаво, а якісь прадавні велетенські тут теж є?

— Справді гарна місцина, — сказала Перла. — Дарма я не поїхала зі своїм ботаніком.

— То ботанік був гарячим хлопцем? Чому ж ви не разом? — поцікавився Мереж.

— У мене не склалися стосунки з його жінкою.

Я чвалала задоволена, як ситий кіт. Природа навколо чарувала красою, сонечко пестило шкіру.

— Ми йшли, йшли, і прийшли до раю… — пролопотіла я.

Раптом над Бурецвітовою головою просвистіла стріла. Він налякано присів.

— Що це було? — переполошилася Перла.

— Підійди до дерева! — гукнув хтось здалеку.

— Що? — остовпіла я.

— Хлопець у капелюсі, до дерева!

— Хто ви? — гукнув шукач.

— Стань біля дерева, бо вб’ю!

— Не ставай! — зашепотіла Перла.

Бурецвіт запитально глянув на мене. Я розвела руками з виразом крайньої розгубленості на обличчі. Шукач скривив губи й підійшов до найближчого дерева.

— Ага, тепер правіше трохи, так, правіше… ага, нормально. Не рухайся.

З хащі вилетіла стріла і прибила Бурецвітового капелюха до стовбура.

— О! — задоволено гукнув хтось. — Не рухайся, зараз підійдемо.

— Ти живий? — прошепотіла я.

— Ніби, — стенув плечима Бурецвіт.

— Чорт забирай! — вилаявся Мереж, стягаючи панамку.

— Просто всередину поцілив, ну й краса, — сказав парубок, що з’явився раптом із нетрів лісу. — Класний капелюх.

У руках хлопця був лук, за плечима — сагайдак, сам він був одягнений у легкий зелений костюм.

— Дякую, — сказав Бурецвіт. — Це все?

— Ні-ні, постривай, не ворушись. Сфотографуй це! — гукнув він комусь.

До нас підійшов іще один хлопець, на шиї в нього висіла фотокамера.

— Годиться, — сказав він, оглянувши Бурецвіта, і почав знімати.

— Ну так! — гукнув перший парубок.

— Справді поцілив… — почувся ще чийсь голос. Раптом біля нас почали з’являтися нові й нові люди, вбрані у зелене.

— Ну досить, — сказав той, що фотографував, підійшов до стрільця, і вони почали переглядати знімки.

— Так хто, я ж зробив! Треба в інет повісити, — тішився лучник. Інші хлопці також підходили до них, дивилися фото, потім розглядали Бурецвіта, його прострілений капелюх і висловлювали своє захоплення.

Шукач нарешті виринув з-під зіпсутого головного убору й відійшов убік.

— Ми, власне… — почала я.

Стрілець зиркнув на мене і сказав:

— Хлопці, а чого ви гальмуєте?

З нас постягали та кудись віднесли наші рюкзаки. Після цього нам позаламували руки і скрутили їх за спинами грубою мотузкою.

— Мені боляче! — верескнула Перла.

— Ходімо! — сказав хлопець із луком.

— Куди?! — викрикнула я.

— А… ну… до нашого цього, розбійницького лігва. Рухайтеся!

2

Нас притягли на галявину, що з одного боку завершувалася урвищем. Там нас зустрів статний дядько, ватажок розбійників.

Поруч із ним стояв худорлявий молодик, який тримав у руках дощечку з прикріпленими до неї паперами.

— Ви чужинці, що нелегально… — почав ватажок.

-…без дозволу та жодного права… — підказав худорлявий парубок.

-…перетнули адміністративний кордон заповідника…

-…вдерлися до цього віковічного лісу…

-…то кажіть, якого дідька ви тут робите?

Худий хлопець промовчав.

— Ми прийшли до Садівника, — сказала я. — Ми — шукачі орхідеї.

— А! — вигукнув старший. — Зрозуміло. Хто з вас шукач?

— Я, — відгукнувся Бурецвіт.

— Пиши, — кивнув здоровий худенькому. Той закивав і заходився щось шкрябати.

— А я провідник.

— А я — учень провідника, — сказав Мереж.