Марія Ряполова - Бурецвіт

— Так, вона права! І ти, Перло, можеш морально підтримати подругу.

— Так, можу.

Вона присіла біля мене й накинула частину своєї спідниці мені на коліна.

— Дякую, — зітхнула я.

Шляхетний Тенто зупинився і опустив меч. Він важко дихав і переводив погляд з Бурецвіта на ватажка.

— Ну що? — гукнув ватажок. — Втомився?

Тенто підняв свою дерев’яну зброю і знову ринувся на Бурецвіта. Вони стукнулися палицями і розійшлися, шляхетний парубок ледь не гепнувся, заплутавшись у власних ногах, потім відбіг подалі й зупинився. Шукач опустив свій, вичікуючи, що буде далі.

— Ну, гаразд, годі — сказав Тенто. — Він мене дістав.

Убивайте його.

— Нарешті! — зрадів ватажок.

— Що? Ні! — підскочили ми з Перлою.

Бурецвіта схопили і потягли до гілки негуманного призначення.

— Мотузку, мотузку давай! — кричали розбійники.

Ми побігли до шукача, але дорогою нас перехопили двійко чортових головорізів.

— Не смійте! — вищала я.

— Бурецвіте, Бурецвіте! — гукнула Перла. — Якщо вони тебе повісять… я… я не переживу цього!

— Я теж, — відізвався шукач.

— Зачекайте, а другий де? — спитав ватажок.

— Тутоньки я, — почувся голос Мережа.

Всі повернулися в його бік. Мій учень стояв оддалік, приставивши ножа до Тернової горлянки.

— Чортівня! — вилаявся ватажок. — Як це сталося?

— А зараз ми всі підемо до Садівника, — сказав Мереж.

— Нікуди ми не підемо! Відпусти його! Він — мешканець заповідника, ти не маєш права завдати йому жодної шкоди!

— А мені насрати, — відгукнувся Мереж. — Приріжу його до дідька та й годі.

— Терне, ану здихайся цього нахаби! — звернувся до помічника ватажок.

— Не можу, ти ж бо знаєш, я хлопець тямущий, але не бойовий. Ви якось зробіть так, щоб він мене не зарізав.

— А зараз, — сказала я, — ми всі підемо до Садівника.

— Нічого доброго з цього не вийде, — повернувся до мене ватажок.

— Побачимо.

— Побачите, — стенув він плечима.

4

Після недовгої прогулянки лісом наша процесія зупинилися біля одноповерхового дерев’яного будиночка, що врізaвся в хащу своїми численними безсистемними гілками-прибудовами.

— Лісниче! — покликав ватажок. — Лісниче! Лісниче-е!

— Чого вам треба? — долинуло звідкись з-поза хати.

— До тебе гості.

— Я нікого не запрошував!

— Ну вийди на хвилинку!

— От уже!…

За півхвилини з-за будинку вийшов чоловік у робітничих штанях і садових рукавицях. Обличчя його важко було розгледіти через крислатий капелюх, насунутий на очі.

— Чого вам треба… Що?! — отетерів він, побачивши нас. — Хто це в дідька такі?

З-під капелюха запитально виглядав шнобель.

— Це шукачі орхідеї.

— От як… а скажи-но мені, друже мій Джерел, чи мають вони зараз стовбичити тут, біля мого дому, чи бовтатися на гілці?!

— Ми не змогли стратити їх з об’єктивних причин, — відповів присоромлений ватажок.

— Он як, чума на ваші голови!

— Чому ви бажаєте нам цього смертельного інфекційного захворювання? — дорікнув Терн.

— Вони захопили Терна, — сказав ватажок.

— Що? Ну і хай приріжуть цього бовдура! — капелюх разом із носом рішуче мотнувся вбік.

— Ви маєте вислухати нас, — подав голос шукач.

— Справді?

— Так. Урешті-решт, вам довірили оберігати квітку, доки я не прийду по неї.

Садівник поправив капелюха, і ми побачили його засмагле обличчя та сіро-блакитні очі з вельми сердитим виразом.

— І оцей вискочень — шукач?

— Так, я шукач.

Садівник підійшов до нас.

— Хлопці, скажіть їм, скільки таких розумників ви встигли повісити?

— 12 партій, — відповів Терн.

— 12 раз сюди заявлялися засранці, що називали себе шукачами і хотіли викрасти орхідею!

— Та ви, мабуть, думали, що рано чи пізно мають з’явитися справжні шукачі, — втрутилася я.

— Цей тип ніяк не тягне на справжнього, — похитав головою Садівник.

— Звідки ви знаєте? Перевірте мене! — сказав шукач.

Садівник розсміявся.

— Нащо? Вигляду твоєї нахабної пики цілком достатньо.

— Мені його пика теж не подобається. І все ж таки він — шукач, — сказав Мереж. — Це просто ще одне свідчення того, що світ — недосконалий.

— Пане Тіньслів, ви ж Садівник, а не фізіономіст, — сказала я.

Він поглянув на мене.

— Ви оберігали квітку не просто так. Ви оберігали її для нього.

Садівник підійшов до мене впритул і промовив:

— А ви, певно, провідник. Цікавий вигляд. Трусики з ведмедиками… ностальгійно.

«Які жахливі люди живуть у цій місцині», — подумала я.