Марія Ряполова - Бурецвіт

— А ви, — Шума звернулася до мене, — ви щось таке робили?

— Ну… — я роблено розсміялася, — розумієте, я ж жінка, і мені не так легко розкривати свої таємниці.

— Звичайно! — втрутився Мереж. — Те, що ви бачите, — не дарунок природи, а результат наполегливої праці.

— Мереже, — зашипіла я.

— Лірино, — сказав мій учень серйозно, — ми не повинні соромитися цього. Ми пройшли довгий і важкий шлях. Не в усіх вистачає сили волі й терпіння. А Лірина, Лірина нічого не боялася. Вона робила вправи весь час. Вдень і вночі, на самоті та в компанії. Попри насмішки оточення.

Я скромно опустила очі.

— Звісно, мені ще багато треба зробити. Це тільки початок.

Роки за два я зможу вийти заміж.

— Я гадаю, ви могли б зробити це й раніше. Я бачила стільки заміжніх крокодилів, — підбадьорила мене Шума. — А хто розробив цю методику?

— Сам Бурецвіт. Це — дивовижна людина, справді дивовижна. Він дійшов до всього сам. Ніхто не вірив. Його підштовхнуло до цього нещасливе кохання. Він полюбив одну дівчину. Вона була просто красуня. А він, він був… ну, ви бачили.

— Страшне й сумне, — кивнула Шума.

— Майже десять років пішло на це. На проби й помилки. Розумієте?

— Десять років?

— Зараз він виглядає молодшим, ніж є насправді, — посміхнулася я.

— Він геній, — впевнено сказав Мереж. — Але… такий наївний, такий сором’язливий, такий безкорисливий. Він міг би заробляти мільйони на цьому. Але робить свою справу з любові до мистецтва.

— Але ж ви казали щось про гроші.

— Так, але в нього не так багато клієнтів. Більшість людей не може повірити. Знаєте, ми зараз усі живемо серед техніки, про яку мало хто знає, як вона працює, серед невимовних термінів, серед заплутаних теорій, ми так звикли до всього цього, що надаємо перевагу складним речам і не можемо повірити в ефективність простих. Тому я завжди вважав, що всі клієнти Бурецвіта — люди особливі. І він стільки часу приділяє кожному з них, що, повірте, це можна назвати безкорисливим.

— Так, усе геніальне — просте, — протягла Шума.

До нас підійшла жива загроза кар’єрі пластичних хірургів.

— Доброго вечора, — привітався Бурецвіт до Шуми.

— Доброго вечора.

— Де ти пропадав, ми скучили, — я погладила його краватку.

— Я розповів пані Вихрі, як збільшити очі.

Він великим і вказівним пальцями розтягнув шкіру довкола правого ока.

— Бурецвіте… — з лагідним докором промовила я, — чи ти забув, що за це слід брати гроші?

— Лірино, я не можу відмовити цим милим людям, кому як не мені знати, що таке проблеми із зовнішністю?

Шума розчулено гляділа на шукача.

— Шановні пані та панове, розпочинаємо! — проголосив ведучий.

— Вибачте, — усміхнувся Бурецвіт до Шуми, — займімо наші місця на гальорці.

Ми всілися там, де й минулого разу.

— Хлопці, нас лінчують, — прошепотіла я.

— Сподіваюся, вони не встигнуть зашкодити собі за цей час, — шукач звернув на мене стурбовані очі.

— Ну, не знаю.

Я тяжко зітхнула і поправила волосся.

— Шановні, а як ми дізнаємося, що це інопланетяни встановлюють із нами контакт, а не, наприклад, янгол спустився?

На сцені стояла пухкенька дівчина з русявим волоссям і дуже добрим обличчям. Її відрекомендували як пані Вулик.

— Це смішно! — гнівно вигукнув хтось.

— Чому?

Підвівся високий чоловік.

— Тому що смішно! Який ще янгол?

— Ну, — дівчина знизала плечима, — такий сяючий, з крильцями.

— Ха! Господи, дівчино, скільки вам років? Як можна вірити в янголів?

— Так, — одізвався ще хтось з залу. — Давайте реально дивитися на речі. Це може бути тільки інопланетянин.

— Навіть якщо сяючий та з крильцями? — поцікавилася дівчина.

— Якщо сяючий і з крильцями — то ваша галюцинація! — роздратовано відповів її опонент.

— А якщо інопланетяни саме сяючі і з крильцями? — не вгамовувалася дівчина.

— Тоді це інопланетянин!

— А якщо він зовсім як янгол, то, може, це все-таки янгол?

— Янголів не буває!

— А якщо янголи живуть на іншій планеті?

— Господи, що за запитання, ніби вам п’ять років?

— Мені цікаво.

— Янгол — витвір людської фантазії. Казочка для марновірних.

Дівчина зітхнула.

— Будь ласка, пані, не займайте наш час цими дитячими балачками. Тут серйозні люди зібралися. І не просто так, а щоб обговорювати серйозні речі.

Як я пізніше дізналася, цей чоловік — пан Крут, часто дорікав пані Вулик її віком. Пані Вулик було двадцять. Пан Крут порівняно з нею був значно більш досвідченим, обізнаним і серйозним. Панові Круту було двадцять два.