Марія Ряполова - Бурецвіт

— Уторопав.

— Молодець.

Бурецвіт застібає верхній ґудзик плаща і заходить до критого павільйону. Ми йдемо за ним на деякій відстані. Він розглядає прилавки.

— Лірино, — русалка смикає мене за рукав, — є важлива розмова.

— Так.

— Глянь на мене.

— Ну?

— На голову.

— А я на що дивлюся?

— Поглянь на волосся.

Я оглядаю його волосся. Все як завжди, ззаду воно зібране в низький хвіст.

— За той час, що ти мене не бачила, я не полисів?

— За два дні?

Русалка нахмурюється і стискає губи.

— Лірино, ти мене не бачила відтоді, як ви подалися до місця мрії.

— Ой, вибач.

— То я полисів?

— Ні.

— Гаразд.

— Прошу, — кажу автоматично. — Тобто, я теж рада.

— А… а він тебе дістав?

— Хто?

— Бурик.

— Бурецвіт?

— Ми йому наказали тебе діставати.

— Дуже розумно з вашого боку!

— То дістав? Послухай, він сам хотів тебе подіставати. Наша робота — то лише наказувати йому робити, що хочеться.

— Дурня. Звідки ви знаєте, що йому хочеться?

— А от уяви, що знаємо.

— Нічого ви не знаєте. І я справді не думаю, що вам варто мене діставати, навіть через шукача!

Бурецвіт зупиняється перед однією розкладкою та бере до рук пляшку із соняшниковою олією. Продавальниця щось йому говорить. Бурецвіт загадково посміхається. Потім відступає на два кроки і кричить:

— Люди!

Деякі перелякано обертаються, інші кидають короткі погляди, але вдають, що нічого особливого не відбувається.

— Люди, я краду! Я краду, люди!

Присутні починають посміхатися, обмінюватися запитальними поглядами.

— Оце, — Бурецвіт піднімає пляшку над своєю головою і демонструє її усім, — оце я краду.

«Хворий… ненормальний… симпатичний» — чуються чиїсь зауваження.

— Я вкрав, — констатує шукач. Розвертається і йде до виходу.

— Гей, псих, стій! — кричить продавальниця. — Вернися! Заплати!

Бурецвіт спокійно обертається і ввічливо пояснює:

— Заплатити я не можу. Я це вкрав.

Люди нарешті дружньо витріщаються на нього, полишивши всі свої справи. Вони зрозуміли, що ці безглузді викрики їх особисто не стосуються, і їм одразу стало цікаво. Бурецвіт далі простує собі до виходу.

— Тримайте його, — невпевнено вигукує продавщиця.

Кілька чоловіків без певних намірів наближаються до нього.

— Це злодій! — кричить продавальниця.

— Це вона про мене, — позіхає шукач.

— Тримайте його, — голосить постраждала.

— Тримайте мене, — вторить Бурецвіт. — Щоб не впав.

Нарешті якийсь добродій хапає пляшку і висмикує її з шукачевих рук. Мій клієнт застигає в позі, повній почуття власної гідності.

— Ви в мене олію вкрали? — навмисно голосно цікавиться Бурецвіт.

— Ні, я повертаю її продавальниці, — так само голосно, ніби вони на сцені, пояснює той.

— О, ви молодець. Ви мене спіймали і повертаєте товар продавцеві. Ви справді молодець.

— Дякую. — Є за що.

Шукач тисне чоловікові руку і підходить до нас.

— Не зараховано? — з кислуватою посмішкою питається він у русалки.

— Чому ж, зараховано.

— Я гадав, ви очікуєте чогось… драматичнішого.

— Може, й очікували, але ти зробив як зробив. Наступного разу буду чіткіше формулювати завдання. Бачиш, можна обійтися без драматизму. Тільки от що. Клуб. Клуб — це мусить бути драматично. Зрозуміло?

— Бурецвіте, — оголосила я, коли ми вдвох їхали трамваєм до крамниці. — Я мушу тобі сказати, що з останнім завданням ти впорався блискуче. І взагалі ти робиш успіхи.

— Дякую.

— Є за що.

6

Мереж сидить за столом у моїй кімнаті й завзято ляпає щось фарбами на папері. Бурецвіт стоїть перед плакучим деревцем і слухає його стогони.

— Я тобі співчуваю, флоро, — каже він.

Деревце виє.

— Я правду кажу, чуваче. Деякі вважають, хто багато скаржиться — сам собі всі нафантазував неприємності. А ми з тобою знаємо, що це той, хто радіє, багато фантазує, а поскавучати завжди реальний привід є. Правда?

Деревце притихає.

— Так що я тебе поважаю.

Дивник слухає старенький хеві-метал. Спершу він його просто ввімкнув на всю крамницю, але Мереж почав кричати, що після такої музики буде здригатись уві сні, тому я запропонувала монстрові навушники. Тепер Дивник лежить у кріслі в навушниках і тихо мліє. — І взагалі, якщо ти не скавучатимеш, хто тебе купить? — продовжує шукач. — Ти ж плакуче деревце, а не яке-небудь. Ти мене розумієш, ні? Ти молодець, ти чутливий, тобі не байдуже.

Деревце приголомшено скиглить. — І ти не будеш щось таке балакати: опануй себе, це все дрібниці, не будь хробаком. Ти взагалі нічого не говориш, тільки ревеш. І це в тебе добре виходить.