Марія Ряполова - Бурецвіт

Деякі з аудиторії на знак згоди засміялися, знову почулися поодинокі оплески. Бурецвіт запитально подивився на мене.

— Можливо, не слід цього робити, доки не отримуєте конкретних вказівок від інопланетян. Ось що я хотів сказати, шановні друзі. І продиктовано це зовсім не «слабкою волею», а здоровим глуздом, шановні! Дякую за увагу.

— Здуріти можна, — сказав Мереж.

3

Дивник був просто стихійним лихом у крамниці. По-перше, він постійно об’їдав ягоди райські «асорті». Захоплював їх своїм довгим гнучким хвостом, зривав із куща і відправляв до пащі. Обідрана рослина зовсім не приваблювала покупців.

По-друге, він зненавидів співочий кущик. Тільки той розпочинав свій виступ, як Дивник йшов до кухні, залазив у холодильник, набирав у чотири лапи томатів або яєць, на двох лапах повертався і бомбардував бідну рослину. Крім того, що через таке ставлення співочий кущик став нагадувати вдачею плакуче деревце, то ще й доводилося потім усе те прибирати.

У крамниці в робочі дні вісім годин працювала Лет. Дивник не мав показуватися їй на очі. Ми домовилися про це. Він і не показувався. Тому важко було пояснити дівчині, хто постійно риється в її речах, хто зачиняється у ванній серед дня, хто з’їдає її бутерброди та тістечка, хто намалював її помадою якесь страхіття (автопортрет, власне) на свічаді у вітальні і чия шерсть тепер повсюди.

Довелося запропонувати Лет невеличку відпустку. Можливо, за інших обставин вона сприйняла би це без розуміння. Але після всього за кілька днів пережитого погодилася з радістю та без питань.

Бурецвіт і Мереж фактично жили у мене. Я віддала подругам рослини, на які у шукача була алергія, і тепер крамниця стала для нього безпечним місцем. Тітка ж Бурецвіта люб’язно дозволила йому залишатися в неї, тільки за умови, що він харчуватиметься поза її хатою, не стирчатиме в неї вдень і ночуватиме деінде в іншому місці. Я відвела йому невелику кімнату, де раніше звалювала різний непотріб, ми купили туди ліжко і ще дещо з меблів.

Мереж спав удома, але майже весь день сидів у крамниці.

Цього вечора він уважно вивчав четвертий параграф «Вступу до орхідеєзнавства», але я чудово бачила, що під підручником він тримає на колінах якийсь журнал.

Я вирішила винагородити його за старання.

— Мереже, я хочу тобі дещо презентувати.

— Справді?

— Дивись, — граційним рухом, запозиченим з реклами прального порошку, я витягла з-за спини книжку. — Це — самовчитель для людей із талантом, але без досвіду. За якийсь місяць малюватимеш просто божественно.

Мереж поглянув на самовчитель без особливого зацікавлення.

— О, ні, дякую, я не потребую цього.

Я роззявила рота.

— Ми гадали, що ти хочеш малювати, — втрутився Бурецвіт, який поливав квіточки.

— Так, але ж не витрачати час на вивчення книжок. Чуття все підкаже.

— Ну звичайно, в першу чергу практика, практика — це головне, — пробурмотіла я розгублено.

Мереж піднявся і поклав мені руки на плечі.

— Але я вдячний тобі за турботу, Ліринко.

— Ага… А де Дивник?

Я давно вже його не бачила і починала нервуватися.

— На кухні. Готує.

— Готує? — перелякалася я і побігла дивитися, чи лишилося ще щось від моєї кухні.

Дивник справді готував, причому готував жваво. Двома передніми лапами він різав помідори. Лівою середньою — чистив цибулю, правою середньою — тер моркву, двома задніми розминав тісто, а в хвості тримав ложку, якою помішував вариво на плиті.

— Привіт, — сказала я.

Дивник кивнув не відволікаючись.

— Обід скоро?

Дивник витяг ложку з каструлі, поклав її на блюдце, вільним хвостом зметнувся вгору, до годинника над своєю головою, і провів китичкою від позначки 12 до позначки 6.

— Через півгодини, — зрозуміла я.

На холодильнику в прозорій мисочці лежав самотою огірок, украдений вчора шукачем. Його ніхто не їв, ніхто не різав на салат, його взагалі ніхто не торкався, він був ніби священним трофеєм.

Річ у тім, що русалки забажали, аби Бурецвіт тепер вряди-годи цупив щось у магазинах і на ринках. Я щиро сподіваюся, що на мою крамницю це не поширюється.

З торгового залу почулися крики. Я швидко повернулася туди. Сварка вже була в розпалі.

— Ти мене дістав, — злився Бурецвіт, — своїми ідіотськими фантазіями, своєю самовпевненістю, своїм телевізором.

— Ти мене теж дістав. У тебе щодо мене комплекс, от і все.

— Чого в мене? Єдина від тебе користь — радіти, що я не такий козел.

Я вхопила Бурецвіта за лікоть і потягла до своєї кімнати.