Марія Ряполова - Бурецвіт

— Я тільки… вибачте…

Вона ще раз зітхнула і спустилася зі сцени. До мікрофона одразу підбігла Вихра, хоч ведучий її і не запрошував.

— Що ж це таке, шановні!

Невідома зігнута дама крадькома наближалася до нас, ніби запізнилася на сеанс у кіно. Вона з тактовною усмішкою пройшлася по нашим із Мережем ногам і впала у крісло поруч із Бурецвітом.

— Добрий вечір, вибачте…

-…моральні кастрати, блюзніри, неповноцінні створіння без душі й фантазії… — Вихра, здається, адресувала своє невдоволення Крутові.

— Вибачте, а якщо ніс можна вкоротити, то, певно, і видовжити можна? — спитала в шукача його новоявлена сусідка.

— Релігія — це віра, яку з тобою розділяють. Віра — це головна ознака духу. Віра — це любов. Любов до Бога і до ближнього — єдине, що рухає світом. Релігійне виховання вкладає її в наші серця. Ви ж заперечуєте релігію, заперечуєте віру та любов. Таких, як ви, прибити мало!

— Безсумнівно, — підтвердив шукач. — Видовжити теж можна.

— Наступний у нас пан Шмига, — встиг вставити ведучий.

Пан Шмига злетів на сцену і швидким граційним рухом притягнув до себе мікрофон.

— А якщо ніс можна видовжити, то, певно, і не тільки ніс?

— Контактів із ними слід уникати, а якщо виходу нема — інопланетянина, що вступає з тобою в контакт, варто знищити!

Обурені вигуки та нервовий сміх у залі.

— По-перше, ми не знаємо, що за зараза на ньому сидить.

Ну, різні там мікроби, чи ще щось.

— Тобто? — не зрозумів Бурецвіт.

— Ну, іншу якусь частину тіла теж видовжити можна.

Шукач запитально глянув на неї.

— У чоловіка, — пояснила вона.

Бурецвіт подивився у стелю, потім опустив очі долу, зітхнув і промовив:

— Ну, є один спосіб…

«О, ні. Господи, тільки не це!»

— По-друге, навряд чи інопланетянин має щодо нас добрі наміри. Знаєте, людство, мабуть, зі сторони — вельми несимпатичне явище. Якби я був інопланетянином, я і не пробував би по-доброму домовитись.

Панянка присунулася до шукача і довірливо підставила вухо.

— Пане Шмиго, не судіть по собі! — вигукнув Крут. — Інопланетяни стовідсотково нас ненавидять.

— Ні!

— Ні!

— Вони люблять нас!

Бурецвіт сумно зазирнув їй у вушну раковину, ніби хотів перевірити, чи не видно крізь неї бокову стіну приміщення.

— Ой лишенько, що ж ви такі наївні, — сплеснув руками Шмига. — Розплющіть очі!

— Такі, як ви, пане Шмиго, руйнують цей світ!

— Хто я такий, щоб руйнувати світ? — розсміявся Шмига.

— Якщо ви наполягаєте… — шукач авторитетно зашепотів їй щось.

— Ви — ніхто! Ніщо! Черв’як!

— Панове, припиніть це, будь ласка! На що ви перетворюєте засідання?

Бурецвіт відхилився. Панянка усвідомлювала почуте. Це, мабуть, давалося нелегко.

На сцену скочив молодик, невеликий на зріст. Він відштовхнув Шмигу і затараторив у мікрофон:

— Що ж це таке, шановні? Ми всі — розумні, талановиті й виховані люди, чому ж ми не можемо порозумітися? Ми повинні поважати одне одного. Кожен має право на особисту думку.

— Пане Стелько, залишіть, будь ласка, сцену, дайте панові Шмизі завершити! — гримнув ведучий.

Добродійка встромила в шукача вимогливий погляд.

— Ви знущаєтеся з мене?

Бурецвіт гмикнув і заперечливо похитав головою.

— Скільки разів я чув це.

— Кожен мусить розуміти, що не знає всього. Слухати інших. Слухати уважно.

— Пане Стелько!

— Кепсько, що ми не чуємо одне одного.

— Пане Стелько!

— Це так образливо, коли тебе не чують.

— Пане Стелько!!!

Дама стулила губи і кліпала очима.

— Ви просто… знущаєтеся з мене…

Шмига схопив мікрофон у руку і відбіг із ним.

— Готуйте зброю, шановні! Нам треба боронитися! Інопланетяни атакують!

— Пане Стелько, злізьте зі сцени! Висловитеся згодом! Пане Шмиго, не бігайте з мікрофоном!

— Не вірю жодному слову, — жорстко промовила панянка, презирливо скривила носика і пройшлася по наших ногах назад.

— Я — черв’як! Так, я черв’як! — Шмига ганяв сценою. — Ми всі черв’яки, але я хочу врятувати цей черв’ячий, поганий, бридкий світ від кращих і досконаліших, якщо вони хочуть його знищити!

Ведучий сів на краєчку сцени, звісив ноги і опустив голову на руки.

— Це що, парад блазнів? — поцікавився Мереж. — Чортівня, ми навіть поїсти з собою не взяли.

— Не знаю, це так дивно, Мереже. Їхню би енергію і пристрасть та на якусь корисну справу.

— А зараз енергія та пристрасть нікому не потрібні. Тому й доводиться зливати їх у такі от унітази. Я достатньо образно висловився?