Марія Ряполова - Бурецвіт

— Так. Принаймні я нічого не зрозуміла.

— Я втомився, Лірино, — зітхнув Бурецвіт. — Я від них утомився.

— Може, не від них, а від тієї тітки? — я нахилилася, щоб роздивитися брудний відбиток на черевичку.

— У мене теж є ця проблема. Зайвої енергії, — поділився мій учень.

— Справді? — протягнув Бурецвіт. — А в мене немає.

— А в мене є. Тільки я її вирішую інакше. Не так, як вони.

— А як?

— Я пишаюся тим, що я — черв’як! — голосив Шмига.

— Творчість.

— А-а…

— Угу.

— Треба тебе більше навчанням завантажувати, — вирішила я.

Нарешті ведучий підвівся, наздогнав промовця і вирвав у нього мікрофон.

— На сьогодні ВСЕ! Зрозуміло? ВСЕ! Хто буде порушувати дисципліну — не дам більше слова! І на наступний раз готуйте НОВІ ТЕМИ, ясно? До побачення, шановні, було дуже приємно!

Він знесилено опустив руки.

— Слава Господу, — видихнув Мереж. — Ходімо звідси.

Ми підхопилися з місця і подалися до виходу. Раптом біля нас постали дві дівчини. Одна з них була пані Вулик, прихильниця теорії янголів-інопланетян. Інша була нам іще не відома. Середня на зріст, з круглим обличчям і темним кучерявим волоссям.

— Добрий вечір, — сказала вона. — Мене звати Мася, а це — Вулик. Ми хотіли з вами познайомитися.

— Дуже приємно, — відповів Бурецвіт.

Ми почережно назвали свої імена.

— Про вас такі дивні речі розповідають, — трохи зніяковіло пробурмотіла Вулик.

— Справді? До речі, нам сподобався ваш виступ. — Мережева щетина розпливлася в усмішці.

— Правда? — Вулик зашарілася.

Бурецвіт угукнув.

— Скажіть, будь ласка, — раптом випалила Мася, — ви нас усіх розігруєте, так?

Ми перезирнулися.

— Чому ви так вирішили? — я насупила брови.

— Ну…

До нас підійшов сердитий ведучий.

— Новенькі? Вже другий раз?

— Так, — обережно підтвердив Мереж.

— Наступного разу будете?

— Так.

— Добре, готуйте втрьох свою тему. Щоб кожний щось сказав. Наступного разу починаєте засідання. Не можна довго ходити і не виступати, зрозуміло?

Ми кивнули.

— Тема повинна бути цікава. І ніяких провокацій! Зрозуміло?

— Цікава без провокацій? — розгублено перепитала я.

— Цікава без провокацій, — відрубав ведучий. — На все добре.

— До побачення…

Він розвернувся й пішов.

— Е… то що ви казали? — усміхнувся шукач до дівчат.

— Ми просто… не знаємо, чи можна вірити… вам? — Вулик широко розплющила очі та підняла брови на знак своєї розгубленості.

— Можна, — запевнив Бурецвіт.

— Ну, ми б, може, і не вірили, — стенула плечима Мася, — якби у вас не були такі чесні очі. Ну, до наступного засідання.

— Приємно було познайомитися, — пробурмотів шукач.

Мереж кивнув з кислою міною.

За кілька хвилин ми вийшли в морозну темряву з розкиданими де-не-де плямами світла від ліхтарів.

— Ніколи ще мені не було так гидотно, як від компліменту про чесні очі, — промовив шукач.

8

Ми сиділи у невеличкій кав’ярні. Головною її принадою визнали те, що тут було тепло. Тепліше, ніж назовні. Компанію нам склав русалка, що волів дізнатися про наші успіхи.

— Пам’ятайте про час, якого мало, — наставляв він. — А то ви вже, бачу, розслабилися.

Хлопці назамовляли гарячих страв і м’яли серветки в очікуванні.

— Ви мене слухаєте?

Ніхто його особливо не слухав. Бурецвіт поглядав на офіціантку, щоб вона, бува, про нас не забула. Мереж шкрябав виделкою скатертину. Що ж до мене, то мої думки займало інше. Я розуміла, що це зовсім невчасно і геть несерйозно, але що поробиш.

— До речі, як там ваш монстр?

— Добре, — механічно відповіла я.

Річ у тім, що вчора ми з шукачем і Мережем пішли в кіно. Фільм був, чесно скажу, не дуже. Маразматичний фільм.

— Як це «добре»? — розсердився русалка. — Що тут може бути доброго? Ви дізналися, хто це?

— Хто? — перепитала я.

Але у фільмі був дуже симпатичний актор. Грав він не надто, але ж такий лапуля.

— Хто ваш монстр?! Якщо він був людиною, то ким?

— Яка різниця, — я пересмикнула плечима.

— Велика. Чомусь же в Моротемна за нього душа болить.

— Ми дізнаємося, — пообіцяв шукач.

Нам принесли замовлення. Всі накинулися на їжу, і лише русалка велично розбовтував ложкою свою каву з молоком.

— Оце — борщ, — сказав Бурецвіт до мене, — отак він смакує. Тому вигадай іншу назву для тієї сумнівної страви, яку ти готуєш, Лірино.

Я не відреагувала. У нього вдома чау-чау і маленький папуга. Це я про того актора. Я обговорила це з Вулик по телефону. Вона погоджується, що любов до тварин — добрий знак.