Марія Ряполова - Бурецвіт

— Стулися вже, — лагідно звернувся він до Мережа.

— Я помітив, що коли людей мало знаєш, то намагаєшся не лаятися і не казати дурниць. А потім уже нормально.

— Ти дуже спостережливий, Мереже, — буркнула я.

— Лірино, а що ми робитимемо, як прибудемо на місце? — шукач полишив у спокої пакунки з їжею і подивився на мене.

— Чекатимемо.

— На що? — здивовано розвів він руками.

— На кого. На одного чоловіка.

— А він прийде?

— Якщо місце правильне, то прийде.

— А хто він?

— Ну, як він прийде, то я вас познайомлю.

— Скільки разів на день ви чистите зуби?

— Варіанти? — спитав Бурецвіт.

— Викинь той журнал! Нащо тобі жіночий журнал?

Ніколи не розуміла людей, що купують журнали, аби розв’язувати там дурнуваті тести. Я от його купила, бо на обкладинці був симпатичний чоловічок.

— Мереже!

— Що?

— Пункт 18.

— Е… Алкоголь і цигарки — перший ворог учня провідника?

— Ні, то пункт 17. А пункт 18: «Плануй свій час так, щоб не було коли займатися дурнею».

— Оце він таке вчить! — Бурецвіт був вражений.

— Тобі не подобається? — я глянула на шукача, що розрізав помідор на чотири частини.

— Гірше за поради з жіночого журналу!

— Ти читав поради в…

— Ні. Але це — гірше.

— Але ж що може зрівнятися з порадами з жіночого журналу? — Давай уже їсти! — Мереж відклав нарешті своє чтиво.

— Тримай, — Бурецвіт простяг йому бутерброд і посунув у його бік одну з тарілок. — Їж. Так, а це тобі, Ліринко.

— Дякую.

— Це ж не ти вигадувала ці пункти, правда? — шукач енергійно почав різати свою котлетку.

— Ні.

— То я можу сказати, так? Дурня повна.

— Угу, — підтвердив Мереж. — Лайно.

— Але ж не мені одному мучитися, правда? То вчи, Мережику, вчи.

— Щоб тебе негри з’їли!

— Расист!

— Козел!

— Хлопці!

— Смачного, — побажав Бурецвіт.

11

Наша процесія просувалася вокзалом. Попереду Бурецвіт із натхненним обличчям, потім я, потім дядечко з візочком, повним наших речей, потім Мереж, який слідкує, щоби хто, бува, якої валізи не поцупив. Більшість речей на візочку — його. Ми переконували мого учня, що в цій подорожі нам потрібні тільки рюкзаки, але він не послухав.

У руках шукача — доленосна картина. Він любить її пристрасно тепер, вона ніби заступає йому все, що нещодавно перейшло у власність Мережа. Він нізащо не покладе її на візочок.

— Обережніше… — бурчить мій учень у спину вантажникові, — там посуд, кришталь!

Ніякого посуду там нема. Чого б ми його сюди перли?

— Що він там несе, як піонер — портрет Леніна? — питає дядечко з візочком у Мережа.

— Велику світлину покійної бабусі.

— О…

— Так… обережніше!

Було прохолодно, тому я накинула куртку, яку обачливий Мереж заготував для себе. Це мені порадив шукач. Мереж тепер мерзне і сердиться. Мені соромно. Але повернути куртку теж чомусь соромно. Я ж дівчина і все таке, тож мушу нахабніти.

Повітря свіже, сонце ще не шкварить, хмарки легкі, але подекуди сіруваті. Взагалі, я полюбляю таку погоду. Оптимальна температура для мозку.

Бурецвіт підходить до водія, що з викликом у погляді стереже своє таксі. Такий вигляд, ймовірно, пояснюється ціною, яку порядна людина зі спокійним обличчям не назве за подорож автострадою.

— Доброго ранку, добродію! — вітається Бурецвіт.

— Доброго… — без упевненості відгукується водій.

— Доставте нас, будь ласка, сюди!

Шукач граційним рухом відкидає ковдру з картини і демонструє її, ніби це малюнок його улюбленого сина.

— Ви що, з дуба впали?! — вигукує таксист.

— Спокійно, — я поспішно витягаю із задньої кишені джинсів Нишкову мапу і розгортаю під носом у водія. — Ось сюди, де хрестик.

— Цей хрестик зроблений незвичайною рукою! — навіщось додає Бурецвіт.

Таксист змірює його поглядом, повним сумнівів і підозр.

— Гаразд. Відвезу.

12

Тільки що встановлений намет тішить око. Поряд навалено кілька сумок, рюкзаків і велетенські валізи Мережа. Вже вечір, Бурецвіт розпалює вогнище. У сутінках іще можна розгледіти маленький старий місточок через річку. Я ще не ходила туди, але враження таке, що його давно ніхто не лагодив і кожен, хто переходить по ньому, мусить бути готовим до несподіванок. І заспокоює лише те, що ріка ця — неширока й неглибока.

На заході видніється ліс, листяні дерева чергуються там із соснами.

— Ви справді хочете, щоб я залишив вас тут? — таке питання поставив нам водій, коли закінчив вивантажувати речі просто серед степу.