— Годі вже, — втрутилася я.
— Провідник каже годі, значить, годі.
Бурецвітів кат зняв пов’язку зі своєї жертви. Той оглянув його ненавидячим поглядом і рушив до мене, потираючи багатостраждальну голову.
— Ну, і яка тут мораль? — спитав він у мене.
— А мораль тут така, що якщо ти прийдеш до русалок по орхідею, тебе битимуть по голові.
2
— Нащо пов’язка?
— Щоб тобі було легше зосередитися.
Ми вже в приміщенні. Хлопця з палицею немає. Бурецвіт сидить на стільчику. Ми з Мережем стоїмо поруч під стінкою. Русалка кругами ходить навколо Бурецвіта.
— Скільки тобі років?
— П’ять.
— Де ти живеш?
— На Місяці.
— Ти одружений?
— Так.
— Ти знаєш, що тобі робити в цьому житті?
— Ні.
— Точно?
— Ні.
— Точно ні?
Пауза.
— Ну?
— Так.
— Ти мене любиш?
— Так. Пристрасно.
— Твоя наречена була людожером?
Пауза.
— Не знаю.
— Чортівня! Коли не знаєш, треба казати: «Я впевнений, що…»
— Вибач.
— Ну, гаразд. А деякі вважають, що брехати легко, наївні люди, еге ж. Ну, годі, тепер навпаки. Кажи правду. Зрозумів?
— Так.
— Твоя улюблена страва?
— М…
— «М…» це що?
— Може, смажена картопля.
— Якого кольору твої очі?
— Карі. Світло-карі.
— Ти мене любиш?
— Ні.
— Ну й не треба. Тобі подобається те, що з тобою зараз відбувається?
— Не надто.
— Чому тоді ти тут?
— Не маю іншого виходу.
— Виходу? А хіба пані Лірина тобі не казала, що вибір є завжди?
— Вибір є. Я можу, наприклад, зробити харакірі. А от виходу в мене іншого немає.
— Гаразд, — русалка глянув на мене. — Крок вперед.
— Знімай пов’язку, — сказала я Бурецвітові.
3
Ми сиділи у вітальні Бурецвітового дому за круглим столом, як лицарі короля Артура. Я, Мереж і Бурецвіт.
— То що тебе переконало стати моїм провідником?
Бурецвіта це чомусь непокоїло вже не перший день.
— Твій тесть.
— Вибач?
— Чому б нам в карти не зіграти? — запропонував Мереж.
Я відповіла йому осудливим поглядом.
— До справи, — сказала я і зобразила серйозну міну. — Ми маємо зробити перший крок. Бурецвіте, зараз добре подумай і скажи мені…
«Чорнобривців насіяла мати…» — заспівало в передпокої.
— Вибач, це мій приятель. Я зараз його швиденько виставлю і повернуся, — шукач орхідеї зіскочив зі стільця і побіг відчиняти двері.
Я зітхнула і оглянула кімнату. Вздовж однієї зі стін тяглися стелажі, заставлені книжками. Я встала і пішла туди. У незнайомих домах мене завжди тягло до книжкових полиць, розглядати написи на корінцях — ось що мене тішило.
Мереж, поки там що, витяг колоду карт із кишені й почав їх знічев’я перетасовувати.
— Я тут нещодавно пісеньку склав… — проказав він ніби між іншим.
— Яку?
— Ну, я не можу тобі заспівати.
— Чому?
Одна з книжок лежала зверху на ряді інших, як їх кладуть, коли немає місця, або коли її нещодавно читали. Я взяла книгу до рук і почала гортати сторінки.
— Ні, я не можу…
— Угу…
Раптом книжка сама собою розгорнулася десь посередині, і я побачила, що до неї вкладено три світлини.
— Розумієш, це ж особисте… дуже особисте.
Перша фотографія була цілою. На ній світилися усмішками два несамовито щасливих обличчя. Бурецвітове та якоїсь гарненької рудоволосої дівчини з кирпатим носиком.
— І це ж моя перша пісенька… — в голосі Мережа чулася паніка.
«Ну добре, я тобі підіграю».
— Ну, заспівай, мені кортить послухати.
— Ну, я не можу… — задоволено протягнув Мереж.
Друга світлина була обгорілою. Власне, полум’я зжерло більшу частину Бурецвіта, але дівчину видно було добре. Вони сиділи на галявинці обійнявшись. Це була не та дівчина, яку я бачила в труні.
— Досить приндитися, співай уже.
— А ти не сміятимешся?
— Ні.
У третьої світлини доля взагалі не склалася. Вона була розірвана на клаптики, а потім знову неохайно склеєна скотчем.
Тут Бурецвіта не було, це був портретний знімок дівчини.
«Йому, мабуть, у любовній сфері вже не вперше не щастить», — подумала я.
— Точно не сміятимешся?
— Точно.
Я закрила книгу і поклала на місце.
— Давай, починай.
Повернувшись за стіл, я всілася так, щоб мені добре видно було сором’язливого композитора.
— Ну добре. Гм-кхм. Ме-е-е, му, му, му-у, ме-е-е-е, а-а-а, ме-ме, му-у-у.
— Дуже гарно, — похвалила я.
Мереж весь просяяв.
— Тобі сподобалося?
— Так. А ти вірша до неї не хочеш скласти?
— У мене не виходить із віршуванням, — посмутнішав він.
Читать дальше