Марія Ряполова - Бурецвіт

— А ти спробуй.

— А от і я! — радісно оголосив Бурецвіт. — Нарешті, здихався. То що казав мій провідник?

Бурецвіт усівся на стілець і розклав ноги подалі від себе, як це чоловіки полюбляють робити, коли вони в доброму гуморі.

— Назви мені місце, в якому ти найбільше у своєму житті хотів би побувати.

— А можна, я скажу?

— Мереже, я не просто так питаю, це є дуже важливим для пошуків орхідеї.

Бурецвіт замислився.

— У Новій Зеландії.

— І ти там не був?

— Був. Кілька років тому.

— Отже ж, Господи! Я питаю людину, де вона найбільше в житті хотіла би побувати, а він мені каже місце, де вже був!

— Я мріяв поїхати туди все життя і з’їздив, нарешті, кілька років тому.

— Думай далі. Мені потрібне місце, де ти ніколи не був.

Всі занурилися у мовчанку. Годинник у тиші трагічно клацав за кожною вмерлою секундою.

— Ну що, в тебе є відповідь?

Бурецвіт був моїм першим шукачем орхідеї, моїм дебютом як провідника, тому я дуже хвилювалася, щоб усе йшло як слід.

Хоча в мене були й інші причини хвилюватися.

— У мене є відповідь, але вона тобі не сподобається.

— Сподобається вона мені чи ні, а там ми мусимо розпочати пошуки.

Він вийшов до іншої кімнати і повернувся за півхвилини з картиною в руках. Це був осінній пейзаж у рожево-золотому тоні. Окрайка лісу, річка, невеличкий мостик через річку, якісь будівлі на другому плані.

— Це що? — отетерів Мереж.

— Ти найбільше хотів би побувати в картині? — розгублено промовила я.

— Так… тобто не в картині, а там, у цьому місці.

— Чудово, — прокоментував Мереж.

— Це десь у помірному поясі, — компетентно сказала я. — Знаємо, де шукати.

— Ця картина з дитинства висіла в моїй кімнаті, і я, маленький, мріяв опинитися там… — виправдовувався Бурецвіт.

— Зрозуміло, зрозуміло, ти все зробив правильно. Фу-ух.

Добре, хоч не кадр із мультфільму. Давай її сюди.

На щастя, у правому нижньому кутку я знайшла прізвище художника.

— Щось знайоме… А, це відомий художник. Якщо це справді його робота. Бо я щось ніколи не бачила подібних пейзажів у його доробку. Щоправда, я навіть не знаю, чи він іще живий.

Та якщо живий, треба розшукати його. Може, він пам’ятає, де малював це. Якщо це взагалі було з натури.

4

Власне, я вирішила зробити Мережа провідником.

Коли мій батько шукав орхідею, я мала запам’ятовувати не тільки і навіть не стільки його дії, як дії його провідника. Провідником батька був великий сивий дядько. Я так і називала його про себе: «великий сивий дядько». Мені було, нагадую, сім років, коли все почалося.

Головна частина навчання для Мережа проходитиме вже після того, як орхідею буде знайдено. Основні теоретичні знання я отримала від татового провідника по закінченні всього. Бо є відомості, що їх знають лише чаклуни, є такі, що відомі лише русалкам, а є ще такі, що їх знають тільки провідники.

Чому я вирішила зробити цього нервового психа провідником? Щоб назавжди позбавитися цього. Річ у тім, що кожен провідник має вивчити хоча б одного наступника, і якщо я цього не зроблю, моя неприйнята доля непокоїтиме мене решту життя. До того ж, мені завжди здавалося, що провідниками краще ставати людям, при погляді на котрих взагалі не можна придумати, чим би корисним вони могли займатися в житті. А Мереж належить саме до таких людей.

Дівчину, яка завідуватиме моєю крамницею, доки Бурецвіт шукатиме орхідею, звати Лет. Лет непогано знається на рослинах, вміє доглядати більшість із них, але не всі. Мені слід дечого її ще навчити.

Останнім часом я клопочуся тільки педагогікою. Навчаю Лет поводитися з рослинами і покупцями, навчаю Мережа бути провідником, навчаю Бурецвіта бути шукачем орхідеї. Наприкінці дня мій язик у роті взагалі не теліпається.

Сумно розлучатися зі своїми фотосинтезуючими приятелями. Але ж нічого не вдієш.

5

Ми в машині, їдемо туди, де, як дізнався Бурецвіт, живе наш митець. Мереж на задньому сидінні щось бурмоче і завзято пише у своєму нотатнику. Мабуть, складає вірш. Поруч із ним лежить загорнута в пакувальний папір і ковдру картина. Бурецвіт за кермом, іноді він кидає невдоволені погляди на Мережа через дзеркало заднього виду.

Я сиджу спереду і гортаю альбом художника, який вразив своєю картиною уяву маленького Бурецвіта.

— Він добре пише? — цікавиться шукач. — Я ніколи не бачив інших його картин, окрім тої.

— Мені подобається.

— Він дуже знаменитий?

— Важко сказати. З чим порівнювати.