Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Я не хочу уподібнюватись до письменників, які утилізують жалюгідні залишки думки; вони стають схожими на мух, що повзають по поверхні електронного мозку і самовпевнено гадають при цьому, ніби збагнули всі його таємниці.

У «Новому каноні» я рішуче відмовляюся від усяких літературних конвенцій минулого: від штучного сюжету, вигаданих персонажів, сконструйованих подій. До правди йду я через числа, через формули й факти, які кидають сліпуче світло на людину та історію.

1. Одна з найбільших загадок життя полягає в тому, що жоден з нас, людей, не може уявити себе мертвим. Ми можемо уявити мертвими наших ворогів, наших друзів, наших ближніх, наших батьків, навіть наших дітей, себе ж — ніколи. Ми, людство, навіть найзавзятіші безвірники, сповідаємо релігію безсмертя — ірраціональну, тваринну, підсвідому віру в нескінченність нашого індивідуального буття. Наш розум вперто відштовхує все, що пов'язане зі смертю, й хоча ми надто пишаємося здобутками людського духу та поступом нашої цивілізації (див. вступ), у принциповому питанні про смерть наші погляди мало чим відрізняються від поглядів печерної людини. Поруч із датою нашого народження ми навіть у думках марновірно боїмось поставити дату нашої смерті; гадка про неминучий кінець жахає сучасну людину, котру наука вже давно позбавила будь-яких ілюзій щодо потойбічного існування. Ми боїмось темряви, небуття, пустки, вічного холоду й ентропії, і не секрет, що кожне нове покоління все більше й більше цінує цей теплий і комфортабельний світ, його зростаючу принадність. Днями в журналі «Експрес» наведено результати опиту 10 695 000 молодих французів у віці від 15 до 29 років. Опит провадив французький Інститут вивчення громадської думки. На запитання: «Чи хотіли б ви знати дату своєї смерті?» — відповіли «так» лише 2 % учасників анкети. Ще 10–15 років тому стверджувальну відповідь давали 60 % опитуваних. Ми ухиляємось від холодного погляду смерті, ми воліємо не думати про виклик, кинутий нам еволюцією, яка безжально й марнотратно винищує найціннішу з відомих досі самоорганізованих систем — людину.

2. І ось наслідки. Аби не думати про неминучу смерть, люди коять казна-що — пишуть театральні рецензії, конструюють удосконалені автомобілі (які збільшують у сто крат небезпеку смерті), п'ють горілку, видають романи, займаються філателістикою, вивчають нікому не потрібні, неіснуючі мови, з галасом обирають президентів, штовхаються на біржах, захоплюються блиском генеральських еполетів і грають у футбол; тисячі дрібниць, дивацтв і безглуздих занять відвертають людину від головного, вічного питання, яке рано чи пізно постає перед нею. Те, що вибачливе для первісної людини, ще нездатної піднестись до усвідомлення своєї минущості, тимчасовості, обмеженості в часі й просторі, обертається на страшну, неприпустиму сліпоту за сучасних умов. І я кажу вам: час уже проголосити Декларацію Роду Людського, проголосити Хартію вільного й незалежного Homo sapiens, в якій було б чітко сформульовано головну біологічну мету людства на майбутнє, на тисячу років уперед.

3. Ми повинні точно сформулювати мету, визначити напрямок наших зусиль, вже зараз передбачити всі моральні, етичні, політичні й релігійні ускладнення, які можуть виникнути в ході реалізації цієї програми. Чого, власне кажучи, ми бажаємо? Повного фізичного безсмертя людини? Чи продовження життя на якийсь певний період — скажімо на 100 чи 200 років? Чи тільки виправлення, видалення кричущих несправедливостей природи — передчасних, трагічних смертей, нещасних випадків? Чи, може, ми знайдемо інші альтернативи? Наприклад — збереження, консервування інтелектуального потенціалу людства, пам'яті людей (їхнього мозку) при неможливості збереження інших органів і систем. Розшифрування генетичного коду приведе нас до ще більш несподіваних результатів. Так, недарма Г. Меллер (США), виступаючи в 1963 р. на симпозіумі «Перспективи контролю еволюції людини», запропонував створити банки, де б зберігалися чоловічі статеві клітини від осіб, що виявили «хист розуму, достойність натури або фізичну придатність». Заради об'єктивності контролю він закликав використовувати для запліднення статеві клітини людей, померлих не менш як 20 років тому.

4. Жодне з вищезгаданих завдань не може бути виконаним, якщо не будуть вирішені, питання корінних змін у свідомості людей. Поки кожна окрема людина на землі — мала чи велика, геніальна чи бездарна, зла чи добра — не перейметься по-справжньому неминучістю своєї однинної, індивідуальної смерті, доти суспільство в своїй гомеостатичній множинній сукупності не спроможне буде досягти безсмертя своїх членів, і це не похмура філософія розпачу, не декадентське оспівування смерті, а життєстверджуюча істина, сувора діалектична правда в усій її сяючій грізній величі. Думайте про смерть — і ви станете безсмертними, кажу вам я.