Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

«Серед хворих лікаря Грубі були Гейне, Жорж Занд, Олександр Дюма, Альфонс Доде, Шопен, Ліст і багато інших славнозвісних осіб. Особливо багато хворих постачав йому світ дипломатів та заможних іноземців. Кожному хворому він призначав що-небудь особливе і до того ж неодмінно щось дуже дивне. Так, одному він наказував пройти невідомими вулицями, розгризаючи через кожні 48 кроків по виноградному зернятку. Другому — щоденно ставати тричі на обідній стіл на 7 хвилин і щоразу нахилятися то вперед, то назад. Третій отримував наказ на ніч з'їдати 2 сирих яйця, посипавши кожне 47 крупинками солі. Четвертий кілька разів повинен був на кілька секунд ставати на голову, догори ногами. П'ятий — ходити навкарачки. Шостий — пити власну сечу й т. д. Поруч із такого роду призначеннями, які, мабуть, повинні були й справді впливати лише своєю вражаючою дивизною, бували в Грубі й інші призначення, де, мабуть, бралися до уваги різні фізичні впливи; так, одному неврастеніку він порадив знайти собі неодмінно квартиру на 5-му поверсі з 4-х кімнат, повернених вікнами на південний захід, і оклеїти кожну кімнату шпалерами зеленого кольору особливих відтінків; побігавши по Парижу чотири тижні в пошуках квартири та шпалерів, хворий повністю видужав. Одній старій жінці Грубі звелів залишатися постійно на пароплаві, що курсував між Ліоном та Авійноном, і їсти не інакше, як під музику і в такт із музикою».

Хіба сучасні лікарі не грішать часто-густо такими ж безглуздими призначеннями, тільки з меншою, ніж у лікаря Грубі, долею гумору і фантазії?

Треба дивитися правді в очі. Ми, лікарі, не вміємо рахувати. Недарма серед нас виявилося стільки письменників — людей, яким органічно чужа всяка точність і об'єктивність. Так, ми навчилися отримувати од хворого різноманітну інформацію. Але це перший, далебі, крок. Ми не знаємо, що робити далі з цією інформацією, як її оцінювати, як прогнозувати перебіг хвороби, як із сотень різних показників створити докладну картину хвороби і як, нарешті, на основі цих досліджень пропонувати єдино можливу, науково обґрунтовану тактику лікування. Дехто наше невміння, нашу сліпоту намагається видати за найліпшу чесноту, звинувачуючи в усьому математику, яка, мовляв, не доросла до складності медицини. Ці люди зарозуміло відкидають саму думку про можливість злучення математики з медициною. Погляди цих лікарів якнайліпше висловив нещодавно французький хірург Рене Леріш:

«Ось уже кілька років, як математика увійшла в медичну практику, і ми вправі спитати, що ж вона принесла з собою цій надзвичайно складній та багатогранній науці? Чи можна уявити собі, щоб діагноз хворій людині, стан страждаючого пацієнта були зображені у вигляді математичної формули? У мене особисто не складається враження, що надія, покладена на математику, якщо взагалі існує така надія, може коли-небудь збутися».

Чи є кращий приклад душевних лінощів, кволого псевдоромантизму, небажання глянути фактам в очі? Що взамін математики пропонують нам месьє Леріш та його послідовники? Стоячи на самому початку великого історичного процесу оновлення медицини, вони не бажають бачити тої ясної перспективи, того єдиного шляху, який виведе медицину з лабіринтів знахарства у світ логіки, раціонального знання, безпристрасної інформації.

Я кажу вам: вчіться рахувати. Опануйте кількісний, математичний підхід до людини, до хворого, до хвороби. Все може бути підраховане — хмари на небі та інфузорії в світовому океані. Вчіться висловлювати свої спостереження і почуття в цифрах. Коли промовляють цифри, мовчать музи. Там, де є цифри, нема місця суперечкам,

7. У мінливому хаосі життя, у вічному русі матерії, у гомоні припливів та відпливів, у бурхливому плині історичних подій, у тумані зневіри й сумнівів нам завжди присвічує одна незмінна зірка, один магічний знак істини — цифра . Схилімо ж голови перед нелюдською правдою чисел, перед таємничими властивостями цих безсмертних арабських і римських рядів, цих безіменних легіонерів Інформації. Монументальні, мов єгипетські піраміди, вічні, мов нуклеїнові кислоти, цифри живуть своїм особливим життям, за власними законами; нарівні з атмосферою, гідросферою, біосферою існує цифросфера — незнищувальна і безмежна, як час і простір. Нема такого явища, яке не можна було б висловити в цифрах; усе добро і все зло світу, все аморфне і неокреслене, все велике й кумедне, всі відтінки й півтони, всі благі поривання на майбутнє і всі оцінки минулого — все підлягає безмежній владі цифр, для яких не існує теренів заповідних, тем заборонених.