Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

5. В чому ж полягають необхідні зміни в свідомості людей? Навряд чи ми зможемо повернутися до патріархального матеріалізму лікарів XIX століття, які, наприклад, заснували в 1880 році в Парижі Товариство взаємних розтинів (Société d'autopsie mutuelle). Відомий медик-статистик того часу Бертіллон, один з фундаторів товариства, такими словами висловив свою волю: «Я бажаю, щоб мій мозок було передано до антропологічної лабораторії, аби звивини його могли бути вивчені з погляду відповідності їх морфології до того, що відомо моїм друзям про особливості моїх черепно-мозкових функцій. Бути корисним я завжди вважав за найкраще в житті, також бажаю бути корисним і по моїй смерті». Автор цього повідомлення додає: «Нам, лікарям, більше ніж будь-кому годиться подавати приклад у цьому: замість того, щоб примушувати близьких нам людей, котрі залишаються після нас, викидати великі (а інколи останні) гроші на всілякі витрати, зв'язані з похороном, нам належало б заповідати наші трупи для наукових досліджень». Нам, людям XX століття, така старомодна самовідданість здається наївною; сьогодні нам потрібні не мертві тіла для розтинів, а живий людський розум, блискучий і холодний, як сталь; медицина потребує зараз справжніх мислителів, вправних експериментаторів, гарних аналітиків. Трагедією медицини е те, що вона з перших днів свого існування пов'язала свою долю з долею релігії, будучи впродовж тисячоліть служницею теології й різних етичних вчень та вірувань. Особливої шкоди завдало медицині християнство, яке підсунуло лікарям ідею добра та ідею воскресіння як провідний дороговказ їхньої діяльності; жодна з галузей знання, жодна з наук не була закута в кайдани моралістки так, як медицина. Власне кажучи, медицину й не вважали за науку, називаючи її мистецтвом. Уже було вивчено рух планет, уже були пізнані закони геометрії та механіки, вже почався розквіт архітектури, агрономії й мореплавства, а людина ще не знала, як працює її серце. Християнство, яке з одного боку зневажало все, що хоч трохи було пов'язане з матеріальними потребами людського тіла, а не духу, а з другого боку проголошувало людину божественним творінням, вінцем природи, внесло в медицину дух містики, невизначеності, агностики. Християнство надовго відірвало медицину від фізики й математики. Блаженний Августин учив, що математика «відвертає від бога», святий Ієронім казав, що «математика не вчить набожності», а святий Амвросій писав, що «займатися астрономією та геометрією — значить полишити шлях спасіння та обрати шлях омани». В умовах тогочасного ідеологічного терору медицина обрала шлях «спасіння». Саме відтоді до медицини потяглись ті, хто мав радше покликання до релігійно-філантропічної діяльності, ті, хто ненавидів математику та інші точні науки. Ця ситуація лишилась майже незмінна до наших часів.

І я кажу вам: якщо ви, діти землі, не зрозумієте, що медицина — це безпристрасна, холодна наука, наука така сама, як фізика, хімія, математика, наука, що повинна в першу чергу опиратись на факти, на формули, на числа, а не на почуття чи емоції, то ви програєте битву за безсмертя.

Не пускайте на високі пороги медицини всіх слабких духом, усіх кволих розумом, усіх м'яких антиматематиків і вразливих жалібників; поверніть медицину в сім'ю точних, об'єктивних наук — і ви здобудете безсмертя.

6. Але більшість лікарів і досі дивиться на медицину, як на тихе пристановище, де можна сховатись від нелюдської, на їхній погляд, машинно-математичної цивілізації, від безпристрасної формалізованої логіки електронно-обчислювальних автоматів, від безжальних і мертвих абстракцій різних знакових систем. Романтика — цей архаїчний, розхристаний спадок XVIII–XIX століть — і сьогодні отруює свідомість лікарів. Романтичний приклад великих лікарів минулого, брехливий міф про їхню месіанську діяльність робить багатьох сучасних лікарів сентиментальними знахарями, ліричними алхіміками, сільськими цілителями-самоуками, для яких хворий був і залишається незбагненною таємницею, чимось таким, що потребує лише інтуїтивного підходу. І зараз, сьогодні, в цю хвилину практикують тисячі лікарів, які нізащо в житті не пояснять вам, чому вони застосували саме цей, а не інший метод лікування, саме цей, а не інший препарат, — і справа не в тому, що це некваліфіковані лікарі, а в тому, що й досі не вироблено наукових принципів добору різних методів лікування. Сучасні лікарі, особливо терапевти, недалеко відійшли від лікаря Грубі, про діяльність якого писав журнал «Врач» (1900,7):