Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

«…забороняється перевозити отруйні й вогненебезпечні речовини, а також користуватися відкритим вогнем»,

Щоправда, треба віддати людям належне: до перевезення іприту, циклону, табуну чи напалму ще ніхто не докотився. Це факт. Але чи означав це, що ми повинні втрачати пильність у галузі приміського залізничного сполучення?

Попередження щодо «відкритого» вогню було сповнене якогось таємничого смислу. Серед майбутніх істориків, які вивчатимуть творчість Павла Никаноровича, цей пункт викличе не менше коментарів, ніж певні місця в Євангеліях та апокрифічних писаннях. Та секрет тут дуже простий. Павло Никанорович запам'ятав, як розпалювали вогнище в їхньому телятнику, яким повертались вони з Іркутська додому, і як вночі мучила його думка, що підступне полум'я може спалити всі їхні скромні воєнні трудові заощадження, включаючи килими, кришталь та золото. Своє негативне ставлення до вогнищ у вагонах він висловив у такій карбованій словесній формі.

Як наслідок напружених роздумів Рязанцева над вічними проблемами життя й смерті з'явились його «Правила користування міським кладовищем». Цими правилами було передбачене: а) при відвіданні могил необхідно відмічатися в конторі кладовища; б) при ритті могил слід суворо дотримуватись встановлених розмірів.

Пункт про відмітку в кладовищенській конторі мав виняткове значення з огляду на облік та річну звітність; але з пунктом «б» стався непередбачений казус: певні померлі громадяни виходили поза встановлені розміри як своїм ростом, так і шириною, і через це хочеш не хочеш цей важливий у геодезично-архітектурному відношенні пункт інколи не виконувався.

Та найвищим злетом творчості Рязанцева була, безперечно, листівка «Правила поведінки глядачів на стадіонах», написана ним на замовлення дирекції Київського центрального стадіону й видана тиражем 100 000 примірників друкарнею № 7 (замовлення № 1100). На тлі синіх літер полум'ям, як на валтасаровому бенкеті, горіло слово, набране найбільшим плакатним шрифтом: ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ. Над інструкцією сею працював Павло Никанорович два місяці — навіть хотів поїхати в ірпінський будинок письменників, де, кажуть, умови непогані для творчої праці. Скільки безсонних ночей просидів над отими параграфами, що вишикувалися під гаслом ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ. Скільки варіантів обмежень передумав, скільки небажаних подій та вчинків передбачив!

От, наприклад, параграф «в»: « Забороняється приносити на стадіон громіздкі речі (меблі, піаніно, чемодани, рюкзаки тощо)». Під час матчів Павло Никанорович надивився всякого, через те, зважаючи на свій багатий життєвий і професійний досвід, передбачив вищезгадані казуси. Бо одного разу сам бачив, як перед матчем на Кубок європейських чемпіонів із футболу якийсь заїжджий дядько притарабанив на стадіон брезентово-алюмінієве складане ліжко. Дай таким волю, вони завтра шафу дзеркальну на трибуні поставлять. Параграф «г» забороняв громадянам приходити на спортивні змагання з домашніми та свійськими тваринами — котами, козами, верблюдами, зміями. І теж небезпідставно запровадив Павло Никанорович це обмеження: бо одного часу повелось так, що уболівальники з Куренівки приносили з собою голубів і радісно жбурляли їх угору після кожного забитого гола; турмани лопотіли крильми й весело летіли додому. Саме під час такого вибуху ентузіазму на макінтош Павла Никаноровича впав із неба білий кавалочок голубиного посліду. Ну як тут не напишеш параграф «г»! Кінчалася листівка ліричним акордом, фугою гармонії й доброзичливості, концертом для голосу волаючого в пустелі. «Шановні кияни! — м'яко закликав Павло Никанорович. — Будьте щирі й привітні не тільки до наших хлопців-чемпіонів, а й до суперників, що приїхали помірятися силами з славними нашими футболістами». Чи міг подумати тоді, коли в муках народжував Рязанцев це променисте звернення, що є ще на світі команди, які не тільки приїздять «помірятися силами з славними нашими футболістами» (тобто — в перекладі — покірливо підставити свою шию під ніж динамівського нападу), а й можуть вряди-годи врізати тим хлопцям-чемпіонам під зав'язку, не дивлячись на їхні титули, зневажаючи їхній снобістськи-чистий зонний захист, плюючи на всі теорії про опанування центру поля. Чи міг подумати П. Н. Рязанцев, що прийде той страшний вечір, коли він (він!) порушить параграф «е» власної інструкції, який забороняв «викрикувати образливі вирази на адресу гравців і суддів». Вигукнув-таки громадянин Рязанцев образливий вираз, не втримався від прокльону на адресу славних наших футболістів, коли Любанський забив їм свого гола! І — вигукнувши щось нелітературне — схопився Павло Никанорович за серце…