Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Як занедужав на серце, як повіяло на нього вічним холодом, став відтоді Павло Никанорович вимогливіше оцінювати людські вчинки, гостро помічаючи всю недосконалість багатьох своїх співгромадян, які, мов ті мурашки, заповнювали вулиці й майдани, магазини й кінотеатри, створюючи внутрішній хаос, безладдя своєю біганиною і штовханиною; багато розумних проектів народилось останнім часом у душі Павла Никаноровича, коли міркував він над тим, як зміцнити суспільний порядок: каси в кінотеатрах будувати у вузьких і закручених на манір лабіринтів, коридорах, щоб не могло пропхнутися там більше однієї особи; для пішоходів ввести обов'язковий правобічний рух на тротуарах, як для автомобілів, і суворо стежити, щоб ніхто не порушував цього правила; всьому населенню видати нові, дисциплінарні паспорти, куди щоквартально виставляти оцінки з поведінки; з метою ліпшої охорони місць громадського користування (парків, пляжів і т. п.) від зазіхання хуліганських елементів пускати туди громадян, в паспортах яких значиться п'ятірка чи, в крайньому разі, четвірка з поведінки. Осіб із посередніми й незадовільними оцінками на терени означених місць не пускати. З метою підвищення безпеки пересування в місті зобов'язати громадян, які ходять попід домами, носити сталеві каски — на випадок, коли зваляться на них брили з карнизів або горщики з квітами з підвіконь. В магазинах установити для різних категорій громадян різний час видачі товарів, що одразу ліквідувало б черги в години «пік». Скажімо, пенсіонери отримують з 10 до 13 години, службовці — з 17 до 18 і т. д. Дуже сподобалась Павлу Никаноровичу Рязанцеву ідея матеріальної відповідальності футболістів за програні матчі: тоді б не стався такий ганебний програш київського «Динамо» якомусь безвісному «Гурніку», провал, що так фатально відбився на здоров'ї Павла Никаноровича.

Як уже мовилося вище, всю сім'ю наполохала хвороба Павла Никаноровича. А сім'я його була невелика, дружна. Він, жінка і двоє дочок — Ніка та Юля. Його дружина, Ольга Іванівна, або, як її звали, Льоля, поставила на ноги весь медичний світ Києва, добилася з Павлушею на приватний прийом до самого Майзеля; лікарі як лікарі: кожен говорив щось своє, кожен виписував свій рецепт (тих папірців поназбирував Павло Никанорович цілий стос), а хворий почувався все гірше. Думала Льоля покласти свого Павлика в гарну приміську лікарню — серед лісу привітний корпус, облицьований світлою керамічною плиткою, свіже, майже сільське повітря, — та знаючі люди відмовили, порадили з серцем не жартувати, а віддати Павлушу в клініку професора Костюка, де хоч умови гірші, зате лікарі кращі й діагноз вміють поставити точно.

Льоля Рязанцева належала до того типу жінок, котрі починають інтенсивне статеве життя в 15 років і закінчують в 60. Яскраво-біла фарбована блондинка з формами тіла, на яких охоче зупиняли свій зір мужчини, з таємниче скошеними очима, в яких завжди вигравали жовті вогники — відсвіти того полум'я, що спалювало душу Льолі Рязанцевої; тим полум'ям була жадоба мужчин, жадоба влади, жадоба грошей. Але дивна річ — якби на страшному суді, де брехати не годиться, Павла Никаноровича спитали, він сказав би, що кращої, ніж Льоля, дружини в світі нема, і то була б свята правда. Льоля була центром світобудови, добрим янголом і злим генієм водночас. Павло Никанорович був для неї підстилкою, пухкою шкурою тигра, безсило розпластаною на паркеті їхньої квартири на Печерську — Льоля любила ставити свої стрункі ноги на цю шкуру, любила відчувати покірливе тепло смугастої шерсті; ця роль цілком влаштовувала Павла Никаноровича, його навіть охоплювало якесь солодке заспокоєння, коли дружина ходила по ньому або коли хльостала його по обличчю, коли він якось розлив гарячу каву, подаючи Льолі в ліжко срібну тацю з кавником. Це збурювало йому кров. Можливо, ті, хто знав крутий норов Павла Никаноровича на роботі, його суворий, але справедливий стиль поводження з прибиральницями, — можливо, ті й здивувалися б такому раптовому, на їхній погляд, повороту цієї залізобетонної, цільної натури, але, коли вдуматися, нічого дивного в цьому не було: Павло Никанорович любив свою Льолю, яка вміла виробляти багато цікавих фортелів, що так прикрашали їхнє сімейне життя, він любив її, а ще більше — боявся. Пролягла між ними одна таємниця, в порівнянні з якою справа з витатуйованим серцем здавалася дитячою забавкою. У 1942 році подружжя Рязанцевих опинилося в Іркутську, — хоч і далеко від театру воєнних дій, та Павло Никанорович заспокоював себе тим, що і в глибокому тилу можна бути корисним для справи перемоги над ненависним ворогом. Був тоді Павло Никанорович молодим сизокрилим орлом, у напіввійськовій формі, у шевйотовій гімнастерці, підперезаній широким офіцерським паском з мідною пряжкою та двома рядами дірочок на тому паску; тільки нагана не вистачало при боці. Його вольове, відкрите обличчя з русявим чубом хоч на плакатах малюй, хоч у кіно показуй. Вони з Льолею оселилися в старому будиночку, що весь просякнув запахами трухлявої деревини та тазу. Зайняли дві суміжні кімнатки, які Льоля з притаманними їй смаком і фантазією позавішувала килимами, купленими в евакуйованих сусідів — старої професорки московської консерваторії, син якої загинув в ополченні, та дружини харківського художника Удовенка. Павло Никанорович часто їздив у відрядження, звідки привозив, на замовлення Льолі, молоду телятину — Льоля різала це ніжне м'ясо на тонкі кавалочки й клала їх собі на обличчя — на щоки, на чоло, на уста — й нерухомо лежала на канапі, прислухаючись до повідомлень Радінформбюро; молода телятина насичувала живильними соками Льолину шкіру, відмолоджувала повіки, знімала синюваті залишки нічних недосипів, підвищувала поцілункоспроможність Льолиних гарних уст. Саме в той час звалились на Рязанцевих важкі переживання — Павлу Никаноровичу запропонували зміцнити ряди діючої армії. Та саме тоді, на превелике нещастя, в Павла Никаноровича виявився туберкульоз в найнебезпечнішій — відкритій — формі.