Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

Була ніч, коли повернувся додому. Ще на сходах почув музику, що долинала з його квартири. Тихенько відчинив двері, роздягнувся і, ніким не помічений, пройшов на кухню. У великій кімнаті танцювали шейк, чулись голоси, дівочий сміх. У Сергія були гості.

Костюк жив у батьковій квартирі. Колись це була п'ятикімнатна квартира, але в 1930 році їх ущільнили, залишили три кімнати. Сусіди відгородились від них, пробили окремий вихід. Рояль та батькову бібліотеку перенесли до великої вітальні: старі дубові шафи були щільно заставлені медичними монографіями початку століття, підшивками журналів «Русский врач», «Врачебное дело», «Київський медичний журнал» — батько був у тому часописі членом редколегії. Скільки разів хотів Костюк звільнити ці шафи від застарілих книжок, автори, власники й читачі яких давно померли і час життя цих книжок скінчився; ці підручники, вадемекуми, довідники й атласи вмерли разом із тим поколінням, що на них вчилося, — та рука не піднялась; так і стояли в коричневих, іржавих, темних, чорних із золотом палітурках, і на титульних листах цих книг чорним збляклим чорнилом каліграфічно було виведено: П. Г. Костюк. Були в батьковій бібліотеці справжні раритети — як-от, наприклад, «Російсько-український медичний словник», виданий Київським губернським відділом охорони здоров'я в 1920 р. при чинній участі професора Корчака-Чепурківського — з дарчим написом, із подякою за допомогу при складанні цього словника, яку надав авторові вельмишановний Петро Гнатович Костюк…

Кухня, як і всі старовинні кухні, була велика, з високою стелею, з баком для води, яку колись гріли в печі; між трубами протягнуто було вірьовки для білизни. їх вішала ще дружина. Вона хотіла викласти стіни білими кахлями, та Костюк не дозволив: досить із нього операційних. Пофарбували панелі олійною фарбою в салатовий колір — так досі все й стоїть. Треба було робити ремонт, та все бракувало часу.

Костюк відчинив холодильник. Дістав ковбасу, солоні огірки в полівініловій торбинці (добре, що Сергій купив), пляшку кефіру. З буфета взяв хліб. Подумав: якщо в цій злиденній вечері є щось добре, то тільки одне — з цих харчів не погладшаєш. Усі в клініці кажуть, що я схуд і що маю добрий вигляд. Вони думають, що це від зарядки й ходіння на лижах. Вони не знають, що це від кохання. Здається, кохання підвищує загальний обмів. Не кохання, а статеві гормони.

До кухні зайшла дівчина — Костюк бачив її в своєму домі вперше: невеличка на зріст, років сімнадцяти, білява, дуже білява, мабуть, фарбована, по-дитячому припухлі губи, білий гольф і картата міні-спідничка з темно-червоної шотландки.

— Пробачте, — здивовано сказала вона. — Як ви сюди потрапили?

— Через кватирку, — сказав Костюк, збовтуючи кефір.

— А… — сказала дівчина, з цікавістю оглядаючи Костюка. — Ви — батько Сергія. Я багато про вас чула.

Він здер із пляшки фольгову накривачку. Став пити кефір просто з пляшки.

— Можна, я сяду?

— Угу.

Вона вмостилась на підвіконні. На ногах у неї були лаковані туфлі на низькому масивному каблуці. «Промочить ноги й застудиться, — подумав Костюк. — Потім — ревматизм, потім — операція на серці».

— Сигарети у вас є? — спитала дівчина.

— Є.

— Можна?

— Ти куриш? — спитав Костюк.

— Курити шкідливо для здоров'я. Нікотин, що міститься в одній сигареті, вбиває 250 коней. Курці частіше хворіють на рак легенів. Школярі, будьте ввічливими. Поважайте вчителів. Вчителі ніколи не помиляються. Переходьте вулицю на перехрестях. Пийте томатний сік. Зберігайте гроші в ощадкасі. Двічі два — чотири.

Вона говорила це з байдужим виразом обличчя, монотонно, наче раз і назавжди завчений урок.

— Здорово, — сказав Костюк. — Ну й пам'ять у тебе. Тебе як звуть?

— Люда.

Костюк дав їй сигарету, запалив сірника. Вона глибоко затяглась.

— Навіщо ти куриш?

— Будете перевиховувати?

Вона знову сіла на підвіконня. Попіл із сигарети струшувала в горнець із кактусом.

— Чому ж… — Костюк стукав зосереджено долонею по пляшці. — Це твоє діло. Якщо палитимеш регулярно, в двадцять п'ять років у тебе буде сіре обличчя. І поганий запах із рота. Тебе влаштовує це?

— Мене ніщо не влаштовує, — різко сказало дівчисько. «Чи вона не п'яна часом, — подумав Костюк. — Та ні, начебто твереза». — Мене не влаштовує моя мамочка, яка купує кришталь, килими й золото, а потім вчить мене ощадності. Мене не влаштовує мій татечко, який увечері слухає Бі-Бі-Сі, а потім пише ідейну передову статтю в свою газету. Мене не влаштовує ваш дорогий син Сергійко. Спочатку він виступає на диспуті про дружбу й цитує Герцена, а потім намагається мене поцілувати.