Юрий Щербак - Бар'єр несумісності

— Готовий, — відгукнулася одна з тих, що сиділи коло АШК.

Почалось підключення хворого до АШК. Вони працювали мовчки, але Валентина відчула, як зростає в операційній напруження. Коли вони вмикали одну з рурок, в обличчя Костюкові бризнув струмінь крові — залив окуляри (він працював в окулярах) і зачервонив маску.

— Сволоч, — брутально вилаявся Костюк. — Як ти держиш? Нічого не тямиш.

Валентина не знала, що той кремезняк, якого звали Юрою, мало асистував Костюкові, ще не звик до нього.

До Костюка підскочила медсестра, зняла окуляри, протерла їх стерильною салфеткою й швидко надягнула, позакладавши дужки за вуха.

— Поправ, — сказав він.

Він брав інструменти, не дивлячись на Раю, тільки нетерпляче простягаючи до неї праву руку. Запрацював АШК. Його рівне гудіння заповнило операційну. Серце було відключене від системи кровообігу; кров із правого передсердя поступала в АШК, який був заповнений трьома літрами крові тої ж групи, проходила через штучні легені, збагачуючись киснем, і поверталась в тіло хворого через стегнові артерії. Видно було, як працює насос АШК: два коліщатка обертались на роторі, ритмічно придавлюючи гумову рурку, по якій проходила кров. Скорочення серця слабшали, й нарешті залишилося легке тремтіння м'яза — фібриляція. Серце тепер нагадувало рибу, викинуту на берег. Починався найголовніший етап операції. Валентині раптом здалось: все, що вона бачить, — фантастичний сон; те, що роблять ці люди, — страшне й незрозуміле для неї і таке звичне для них; ці люди здались їй не такими, як усі, — наче були вони посланцями якоїсь далекої космічної цивілізації; в той же час вона знала, що це звичайні люди, як усі, котрі їздять щоранку на роботу в тролейбусах, після роботи штовхаються в чергах, пліткують, кохаються; й Костюк постав перед нею зовсім у іншому світлі, й вона пошкодувала, що прийшла сюди, що напросилась на операцію. Не треба було їй цього робити. Вона фізично відчула, який нелюдський тягар несе на собі ця людина, — і всі їхні ночі й розмови здалися їй нереальні, як і те, що він її кохав; чому її, за що? Даремно вона зазирнула в цей світ — такий чужий і далекий, світ, який ніколи не стане її світом. Їй тут не місце. Вона подумала, що те, що її кохає Андрій, — наслідок якогось непорозуміння. Мине час, і він сам це зрозуміє. Сьогодні вона побачила справжнього Костюка, і відстань між ними мірялась не роками — роки не мали ніякого значення, бо вона його кохала й не звертала ніякої уваги на сивизну чи зморшки, — була між ними якась непереборніша відстань: відстань між різними системами й символами життя, вічна відстань між квітами й землею, між морем і берегом, між зорями й серцями, між птахами й деревами; ніяка близькість чоловіка й жінки не скорочує цієї відстані. Між ними стояли смерті — багато смертей; тягар цих смертей несе на собі Костюк, і їй ніколи цього не зрозуміти, і нічим вона йому не допоможе — не візьме частину цього тягаря на себе. Їй стало лячно: їй здалось, що тут, у цій великій стерильній залі, якась жорстока сила протистоїть їхньому коханню; та сама сила, що рятує життя людині, яка лежить на операційному столі.

— Що ти мені даєш таке г…? — гримнув на Раю Костюк і кинув на підлогу голкотримач.

Він працював на відкритому серці — тепер нічого величного в серці не було, просто розкраяний червоний шматок м'яса.

Валентину попросив трохи відступитись анестезіолог. Він пальцями розсунув повіки хворого — подивився на зіниці. Зіниці були звужені. Анестезіолог протер спітніле обличчя хворого салфеткою.

— Забери голову! — крикнув Костюк асистентові, котрий нахилився над серцем. — Заважаєш!

— Мені нічого не видно, — виправдовувався той.

— Помовч. Дуже розумний.

У Валентини заболіли ноги. Костюк пришивав клапан, кленучи все на світі — голки, нитки, голкотримачі, Раю, Юру. Валентина подумала про цього чоловіка, котрому роблять операцію: хто він? Розіп'ятий і напівмертвий, байдужий до всього, позбавлений людської цілісності й природності, немовби розкладений на головні елементи, на окремі функціональні одиниці — на кров'яний тиск, на гемоліз еритроцитів, на показники кислотно-лугової рівноваги, на електрокардіограму, на реакцію зіниць, на протромбіновий індекс; вона подумала про те, що серце зараз розкрите, як розрізане яблуко, і його тканин уперше в житті торкається повітря; вона уявила, що може бути з серцем, якщо в повітрі літатимуть патогенні мікроби. Вона поправила маску на обличчі.