Юрий Щербак - Причини і наслідки

Спочатку розмова була розпорошена, роздерта на якісь клаптики; як сказав би старий Жаданів знайомий Боря Голуб, що працював поруч з їхнім інститутом, розмова була багатофункціональна й мультиканальна : Валя, дружина Володі, розповідала про Мехіко, як важко російській людині жити в тому величезному, задушеному смогом багатомільйонному місті-потворі, щось говорила про авітамінози, які виникають у тих, хто харчується бананами, потім про касети з повним записом усіх пісень Висоцького за сто доларів, як відмовляла вона Володю, щоб не купував, адже краще переписати в когось і не витрачати дарма грошей; Саша підсів до них і розповідав Ларисі, яка тримала теплу руку на плечі Жадана, що сам він з Вологодської області, працював в Омську, в театрі, там у нього був великий роман з жінкою головного режисера, також актрисою, хтось написав на них анонімку, й на засіданні профкому жінка та, красуня з красунь, вилила на Сашу страшний бруд, щоб відхреститися від гріха, звинуватила Сашу в гомосексуалізмі, але чоловік все одно не повірив, не вибачив, а вигнав її разом з Сашею, потім почалося життя гастролера по містах і містечках великої Русі з плакатом, на якому був зображений він в епізодичних ролях з кількох, нікому не відомих кінофільмів, а був він в Омську героєм-коханцем, і тепер виламався із амплуа, а характерні ролі він ніколи не любив грати, і от тепер Гамлета грати пізно, а короля Ліра — ще рано, от і доводиться виступати з концертними програмами; Валя чомусь почала розпитувати Жадана, чи він не чув про гіпнотизера з Керчі, який за одну годину зцілює алкоголіків; до Володі липла Жанна, й він розповідав, як торік у санаторії під Москвою піймав особливо небезпечного злочинця, не знаючи, що це саме той, кого розшукує вся міліція країни, а він просто чіплявся до їхньої медсестри, і Володя не витримав такої наруги й схопив його — поки приїхала міліція, минуло півгодини, й весь цей час довелося його тримати, — Володя обхопив шию Жанни м'язистою рукою й показав, як притискав він у «ключі» того бандюгу, що вже за ніж хапався; Володя скинув светр й залишився в майці з портретом якогось симпатичного бороданя; Жанна тикала пальцем у Володині груди й кричала радісно, що пізнала його, що це головний герой американського фільму «Конвой», Володя підтвердив, сказавши, що хлопець цей — популярний співак рок-н-ролів. Тільки Ірина з Оскаром мовчали, цілуючись у найтемнішому кутку кімнати. Невідь-якими шляхами в якусь мить усі ці розрізнені розмови, уривки слів, спогадів і думок раптом об'єдналися в одне спільне русло.

Почали говорити про загробне життя.

Хтось згадав книжку американця Раймонда Муді «Життя після життя», в якій описувалися враження тих, хто пережив клінічну смерть, а потім був реанімований: нібито людина, відходячи в інші світи, бачить якісь видіння, що можуть свідчити про існування загробного життя.

— Це все шкідлива, реакційна брехня, — сказав переконано Володя, — і ви це знаєте не гірше за мене. Ми всі проголошуємо себе матеріалістами, однак, щоб бути справжнім матеріалістом, треба мати не лише знання, а й мужність. Так, так, мужність, — обвів він усіх поглядом білого кроля, а разом з ним насмішкувато на гостей подивився американський актор з майки, в якого, на відміну від Володі, було темне волосся.

— Яку ж мужність треба, щоб сповідувати те, чого всіх дітей навчають у школі? — спитала Жанна.

— Матеріаліст мусить погодитися з певними фактами. А вони сумні. Після смерті нічого від нас не залишається. І оце м'ясо гниє, — він поляскав себе долонею по борцівському торсу, — й кістки зотлівають. Для того, щоб визнати це, потрібна мужність. А всі оці Муді сіють серед людей шкідливі ілюзії. Мовляв, усе попереду, ще нічого не пізно. А попереду — сира яма. Або піч крематорію. І все треба робити в свій час, нічого не залишати на потім. Бо буде пізно… От мексіканці — здавалося б, завзяті католики. Але більшість з них не вірять у загробне життя, я переконаний. Бо вони в основі своїй як були, так і залишились язичниками. В їхній народній середньовічній поезії «Нагуатль» є дивовижні вірші: життя минає, треба жити… Тільки раз приходимо на землю й тому повинні радіти й плекати квіти, бо попереду Царство Смерті… тільки на мить ми прийшли в цей світ. Це правда, що ми минаємо, це правда, що невдовзі покинемо квіти й пісні. Немає життя там, де чекає на нас смерть. Тільки на землі радощі наші… Ось чому вони так уміють радіти, так люблять карнавали. Тому що не вірять у загробне життя…