Юрий Щербак - Причини і наслідки

— Починається. Ми працювати прийшли чи на екскурсію до зоопарку?

— Ну, Жаданчику, будь людиною, — благально склала руки Лариса, проте тон її був зовсім не благальний, а владний. Вона всіх звала на прізвище — і свого батька («мій Супрун», «старий Супрун сказав»), і свого чоловіка, прізвище якого було Кочергін.

— Нащо вони тобі здалися? Звірі як звірі.

Він не хотів, щоб зайвий раз турбували так нелегко здобутих лисиць.

— Ну, прошу тебе. А я за це поцілую, — своїм світлим поглядом вона вперлася в нього, і невідомо — чи жартувала вона, чи говорила серйозно.

— Ще чого, — буркнув він. — Ти ж запаху їхнього не витримаєш.

— Витримаю. Коли схочу — я все витримаю.

Він дістав схований у письмовому столі ключ, підійшов до одних з дверей, на яких Кучерявий уже повісив картонку із застережливим написом: «СКАЗ. ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО», — і зі скреготом відімкнув замок. У порожньому приміщенні з кафельною підлогою стояли три великі клітки, в яких сиділо п'ять лисиць: дві пари і окремо одна молода самичка. Це булата звані «сьоголітки» — молоді лисиці, народжені навесні цього року. Жадан і Лариса стали на порозі кімнати. П'ять пар холодних очей втупились у них. Лисиці не метушилися по клітках, не брехали на людей, не відчувалося в них переляку, була лише напруженість ненависті, тремтливе очікування ворога, жорстока готовність до смертного бою. Заґратоване вікно було навстіж відчинене, але в кімнаті вже виник той важкий сморід, який тягнеться завжди за хижаками, хоч би якими вгодованими і випещеними вони були.

— Які гарні! — сказала Лариса, наближаючись до кліток. — Ти тільки подивись. Яка шерсть, які хвости! Диво якесь! Руді, пухнасті. Я хочу таку шапку. Чуєш, Жаданчику?

— Бери, — він зробив широкий жест. — Дарую!

— Лисичко-сестричко, лисеняточко моє, яке ти гарне, ух ти, моя маленька, — нахилилася над кліткою Лариса. І з жахом відсахнулася, бо самиця рудою блискавкою кинулась на передню стінку клітки, перед якою стояла Лариса, і, вдарившись головою в іржаві грати, просунула ніс у шпарку й загарчала, вишкіривши гострі зуби.

— Ой! — крикнула Лариса, схопивши його за руку, її обличчя зблідло, наче враз з нього змило всю косметику, і Жаданові навіть здалося, що волосся її на якусь мить втратило свій золотавий блиск. — Ху… я так злякалася…

— Тепер будеш з ними сюсюкати?

— Вона що, скажена?

— Ні. Ми ще їх не заражали. Хай трохи посидять, адаптуються. Це ще нічого. Початок. Потім побачиш, що буде з цими красунями.

Лариса все ще стискала йому руку. «Що з нею сьогодні? — подумав він. — І що зі мною? Невже вона не розуміє, що я теж людина і що мене це може хвилювати? Ні, не розуміє. Вона — як вередливе дитя, просто грається зі мною. Все для неї — легка, безтурботна гра».

— Ходімо, — він спробував забрати руку.

— Стривай, — сказала вона і, піднявши його руку, уважно подивилася на зап'ястя. — Що це таке? Хто тебе вкусив?

Він побачив свіжу подряпину. З професійним автоматизмом, наче заповнював історію хвороба і призначав лікування, склав негайно опис рани: завдана гострим предметом, краї рівні, розміром два сантиметри, із слідами засохлої крові, локалізація — зовнішня поверхня правої кисті, там, де кисть переходить у зап'ястя. Обставини укусу… Обставин не було. Від доскіпливості, з якою оцінювалося поранення, завдане скаженою твариною, розташування, однинність чи множинність уражень, залежало життя людини; навчаючи лікарів, розповідаючи їм, як треба призначати щеплення проти сказу, Жадан повторював одне й те ж: будьте гранично уважні й точні. Життя чи смерть людини у ваших руках. Особливу увагу звертайте на обставини укусу. Хто, коли, де, як і за яких обставин укусив пацієнта? Здивовано вивчав подряпину і не розумів — звідки вона взялася. Хоч убий, не пригадував, де міг так поранити руку? Вчора, правда, допомагав мамі прибирати квартиру, витягував пилосос з комірки, але не відчув ніякого болю. Та й увечері, коли вмивався, обов'язково помітив би. Невже вночі? Хто міг подряпати його? Безсоння чи нічні кошмари, які інколи від перевтоми охоплювали його? Але чому він нічого не помітив уранці? Абсурд якийсь.

— Будь обережний, Жадан, — відпустила його руку Лариса. — Є така прикмета. Це тебе кохання поранило. Ти закохаєшся. Тільки в кого? І чи взагалі ти здатний закохатися?

— Тільки в кого? — повторив він. — Ось у чому питання.

— Може, в мене спробуєш? — спитала вона, і він не зрозумів — чи сумно вона це мовила, чи глузливо.