Юрий Щербак - Причини і наслідки

До післязавтра, подумав. Вчора й позавчора вірус у його слині вже був. Доведеться їй призначати дванадцять щеплень. І ніяких випивок на поминках. І тільки коли дівчина повільно, старечими кроками перетинала двір, Жадан подумав: як могла вона цілуватися з Поплавським, адже замість носа була в нього пращоподібна пов'язка, й вона, торкаючись місця укусу своїм маленьким рожевим носиком, завдавала хлопцеві болю. А може, все було якось інакше? Жадана вже ніщо не дивувало в цьому світі.

III

Ні, неправда. Здивувала Діна Кротова, яка, тільки почула про захворювання Поплавського, одразу ж прикотила до Старої Митниці організовувати заходи . Що організовувати? Похорон за участю представника районної санітарно-епідеміологічної станції? Після Чорнодуба вони й самі знали, як це робиться.

Поплавський помирав. Жадан подзвонив в обласну санепідстанцію, попросив купити йому квиток до Києва — поїзд вирушав увечері. Сидів в ординаторській інфекційного відділення, робив останні виписки з історії хвороби. Крім нього, нікого в кімнаті не було.

Увійшли Кротова й Куля. Зранку вони їздили до Ставичан купувати фінський костюм чоловікові Кротової. Правда, щоб часу не гаяти, Кротова вирішила там перевірити, як проводять місцеві ветеринари щеплення собак проти сказу.

— Купили? — підняв голову з-над паперів Жадан.

— Де там, — мляво сказала Куля. — Розміру не було потрібного. Діна Михайлівна синові джинси купила і блузку собі румунську. Гарну, сріблясту.

Кротова швиденько накинула халат наопашки й сіла навпроти Жадана. А Куля, порившись у великій сумці (у неї все було велике — тіло, руки, каракулева шуба, сумка й задишка), дістала звідти папку фотокарток і поклала на стіл. Це були фотокартки, зроблені Афанасьєвим: люди, покусані в Івашківцях скаженою вовчицею.

— Це для статті, Євгене Петровичу? — спитала.

— Для монографії.

— Нас, грішних, не забудете?

— Ні, звичайно.

— Вони всі так кажуть, — сказала Кротова, недбало тасуючи знімки. — А потім забувають нас, практиків. Куди нам до великих учених. Візьміть Мідатова. Скільки разів обіцяв надрукувати разом зі мною статтю…

Жадан підсунув до себе фотокартки, став надписувати.

Але Кротова не дала: поклала на них руку. На її старіючих пальцях виблискувала дуже широка обручка, шлюбна, і тонесенький перстень з діамантом.

— Євгене Петровичу, перервіться на хвилинку. Є дуже серйозна розмова.

Він здивовано подивився на Кротову.

— Слухаю вас.

— Так от, — рішуче затарабанила пальцями по фотокартках Кротова. — Поплавський помирає не від сказу.

— А від чого? — наївно спитав Жадан.

— Євгене Петровичу, будемо відверті. Цей випадок сказу нікому не потрібний. Ні мені — в мене це вже буде четвертий за останні два роки, ні їй, — вона кивнула на Кулю, — ні вам.

— Нормально, — протягнув він.

— Це ненормально, але іншого виходу в нас немає.

— Але ми виділимо з його мозку вірус. Я не маю жодного сумніву в цьому. Що з вірусом робити?

Кротова насмішкувато, як на сільського дурника, подивилася на нього. Була неприємно пожвавлена, майже весела. Вона виразно і дзвінко карбувала кожне слово, наче читала лекцію санітаркам:

— Євгене Петровичу, ви давно вже не хлопчик. Якщо ви захочете, то ніколи ніякого вірусу не буде. Я пропоную провести цей випадок як гнійний менінгіт. Поранення, ускладнене інфекцією. Ви ж самі припускали таку можливість. Тим більше, що клінічна картина нетипова. Для сказу це дуже короткий інкубаційний період.

— Були коротші, — сказав він. — У статті Зіннекера з НДР описується…

— Зараз не час розводити теорії. Цей випадок показувати не можна. Поплавському однаково, який діагноз стоятиме на свідоцтві про смерть, І його родичам теж. А вам — не однаково.

— Мені?

— Так, Євгене Петровичу, вам.

Браво, Діно Михайлівно, подумав він. Ось ви яка. Ось що криється за вашим веселим цвіріньканням про Піцунду, за вашою загорілою шкірою й фарбованим волоссям, за вашим апломбом бога обласного значення.

— Насамперед цей випадок боляче вдарить по вас, Євгене Петровичу, і по вашій лабораторії. По вашому престижу керівника Республіканського центру боротьби зі сказом. Бо від самого початку й до кінця ви призначали лікування й відповідали за все. Ви. А не якийсь нещасний Бадяк. Тепер уже не можна буде списати провину на Бадяка. Чому помирає Поплавський, ви знаєте?

— Не знаю. Все, що в наших силах, було зроблено.

— Ось бачите. — Кротова підвелася й почала переможно міряти кроками ординаторську, притримуючи руками халат, щоб не впав з пліч. — Ми з вами нічого не знаємо. Так навіщо ж нам самим роздмухувати цю історію, кричати на всю республіку, що в нас померла людина, яку ми з вами лікували? І виявилися такими безсилими. В чому ж річ? Чи препарати нікуди не годяться, чи що?