Юрий Щербак - Причини і наслідки

Згадав, як часто лунали телефонні дзвінки того року, коли пішла від нього Оля, як незнайомий владний чоловічий голос просив покликати її до телефону, Жадан ніколи не звертав уваги на ці дзвінки: на відміну від нього, замкненого й мовчазного, Оля мала десятки — якщо не сотні — приятелів, до неї безперервно дзвонили якісь люди. Оля працювала в онкологічному інституті, і тому до неї дуже часто зверталися з проханнями чимось допомогти чи про щось дізнатися знайомі, напівзнайомі чи чвертьзнайомі напівзнайомих. Вона нікому не відмовляла, намагалася допомогти, щедро витрачала на це свої молоді сили — Жадан тільки головою похитував, слухаючи, як годинами веде телефонні розмови Оля, влаштовуючи різні справи. Не дуже швидко, але одного разу, незадовго до тої їхньої нічної розмови, Жадан зрозумів дивну річ: голос Олі мінявся, коли просив її до телефону той владний незнайомий чоловік. Ставав глибоким і таємничим, звучав так, наче надворі була ніч, наче лише двоє людей було в цілому світі — Оля і той, з ким вона розмовляла. Голос Олі, такий весело- побутовий , зникав, наче тимчасовий напис крейдою на дошці, що його зітерла мокрою ганчіркою чиясь рішуча рука; натомість народжувався інший звук, і слова Олині, короткі й однозначні, втрачали всяке значення. Весь смисл був лише в тембрі її голосу, в її шепоті, в мелодії її розмови і, звичайно, в паузах. В обожнювальному мовчанні, з яким вона слухала слова невідомого співрозмовника. В її сміху.

Як глибоко вросло в мене це коріння, подумав Жадан з ненавистю. Її коріння. Я вириваю ці спогади з душі, випльовуючи їх, наче туберкульозник залишки легенів, намагаюся випалити їх у собі, а вони все сидять і сидять, завдаючи болю, вбиваючи щастя, подароване сьогодні мені долею. Але хіба тільки Оля в цьому винна?

Подумав про те чорне, що було в ньому, мабуть, віддавна, тільки він про це не знав, наївно вважаючи себе людиною доброю, врівноваженою, не здатною на підлі вчинки. Помилявся. Згадав, як одного разу, шукаючи в шафі сорочку, натрапив на стару Олину сумочку, сховану в глибині шухляди, під білизною. Знайшов випадково. Але відкрив її не випадково. Ніколи б цього не зробив раніше, коли вірив Олі більше, ніж самому собі. Але тепер, коли дедалі частіше вона приходила пізно вночі, — нерідко від неї відгонило запахом випивки, — коли її все дратувало, кожне його слово, коли «доброзичливці» нарешті повідомили його про те, що Олю часто бачать з якимсь незнайомим мужчиною, — тепер Жадан з огидою, зневажаючи себе, піддався темній, спустошуючій душу спокусі: відкрив сумочку і знайшов там листи від нього .

Найбільше Жадана приголомшила та ніжність, з якою звертався незнайомий до Олі, до його Олі. Тремтячими руками тримав він ці аркушики паперу, в яких дивовижно спліталися безсоромні, що аж вивертали душу, піднесені й божевільні слова кохання. Чужого кохання до його жінки. Жадан з його раціоналістичним розумом, з його вічною заглибленістю в наукові справи нічого подібного ніколи б не написав. Не вмів він цього робити, ніколи не спадало йому на думку, що так можна і треба робити, коли любиш жінку. А Олю він любив над усе. Вона з'явилася в його житті вже тоді, коли за всіма ознаками йому була рокована доля старого холостяка: була молодша від нього на десять років, і, на відміну від Ліди, він її одразу помітив серед своїх слухачів. Студенти медичного інституту приходили на практику в їхній інститут, і одного разу Жадан вів з ними заняття в лабораторії. Це був рідкісний випадок, бо, як правило, виступав перед студентами Брага, який любив розповідати молоді про свої революційні й наукові подвиги, але того дня Браги не було і Жаданові довелося замінити шефа. Він закохався з першого погляду, тільки побачив цю рудувату дівчину, яка не зводила з нього свого уважного зеленкувато-золотистого погляду. Звертався тільки до неї, говорив заради неї, розповідав про найновіші відкриття у вірусології так натхненно, що студенти, скинувши з облич звичну байдужість, тільки роти пороззявляли від захоплення і здивування. Лекцію Жадана довелося перервати на половині, коли прибігла кучерява Марина з лабораторії Лозицького, — виявляється, там давно вже чекали групу студентів… Мати була проти шлюбу з набагато молодшою дівчиною, вона одразу чомусь незлюбила Олю, наче передчуваючи наперед усі нещастя, що чекають на її сина. З гіркотою подумав, що мати зі своєю сліпою любов'ю готова була понівечити його долю — їй легше було бачити його неодруженим, старіючим, дивакуватим холостяком, ніж погодитись з Ольгою, з її незалежним характером і веселою, компанійською вдачею.