Кейт Аткинсон - Руїни бога

Звісно, спершу йшлося про «кілька тижнів» на канікулах — Тедді не знав, що обговорюють і якийсь триваліший план. Тепер виглядало на те, що Сонні лишиться у Вілльє («Що, назавжди?» — налякано спитала Берті). Він був вразливою дитиною, і Тедді видавалося неправильним отак відривати його від сім’ї в надії, що з незнайомцями йому буде краще. Тедді вже зустрівся зі своїм юристом і подав у сімейний суд апеляцію на опіку над внуками, хоча Віолі про це ще не казав. Він не покладав великих надій на результат, але хтось же мусив вступитися за дітей?

Масивні чавунні ворота маєтку Джордан були відкриті навстіж, ніхто їх не спинив. Подорож до Норфолка зайняла довше, ніж Тедді розраховував. Він ніколи тут не бував, не заїздив у це гузно на мапі Англії. Останні півгодини вони ледве тяглися дорогою з одностороннім рухом за неквапними тракторами та впертими вівцями. Харчі вони вже всі поїли. У дорозі їли бутерброди з сиром і солоними огірками на білому хлібі, чипси з сіллю й оцтом і шоколадки «Кіт Кат» — Віола навідруб забороняла всі ці продукти й лишила Тедді «дієтарні пропозиції (ми не їмо того, що має обличчя)»: діти мали їсти страви на зразок «запіканки з проса і шпинату» та «печені з макаронів і тофу». Це не біда, що вони вегетаріанці («Я не їм мертвих тварин, дідусю», — повідомила Берті), він навіть захоплювався цим вибором, але не зносив Віолиних дидактичних настанов.

— У моєму домі мої правила, — заявив Тедді. — А значить, ми не будемо харчуватися комбікормом.

Згадалося, як він купував просо Віолиній папужці Щебетушці. Бідна птаха, — подумав він, хоча минуло вже багато років.

Тедді був готовий змиритися і з вегетаріанством, і з вальдорфською школою, і з поїздками через ціле місто на зустрічі Теслів, аби тільки Віола дозволила дітям лишатися з ним, у безпеці. Дарма він відпустив Сонні до Вілльє. Віола помчала, задерши хвоста, на демонстрацію проти крилатих ракет десь на півдні, а коли Тедді м’яко нагадав, що її обов’язки матері, та ще й одиначки, важливіші за мир у всьому світі, вона заявила, що нічого дурнішого ніколи й не чула, вона-бо намагається забезпечити гідне майбутнє дітей цілого світу — забагато як на одну людину. Минулого разу вона взяла Сонні та Берті із собою на протест, і вони кілька днів жили на базі у Ґрінем-Коммон. Діти благали, щоб більше вона їх нікуди не брала, — здається, їхні спогади можна підсумувати словами «холодно» й «голодно», а кінна поліція долини Темзи, що поводилася з жінками, як із футбольними хуліганами, їх нажахала. Віола висловила надію, що наступного разу її арештують. Тедді нагадав, що більшість людей іде по життю з надією уникнути арешту, але Віола заявила, що він не розуміє засад ненасильницького спротиву, — і взагалі, він хоч іноді згадує про ті тисячі безневинних людей, яких розбомбив під час війни? Вона вміла так перескакувати з теми на тему.

— Війна не має до цього ніякого відношення, — сказав Тедді.

— Навпаки, щонайпряміше.

(Справді? Він уже геть заплутався. Урсула все б йому пояснила). Врешті-решт, Тедді запропонував Сонні та Берті лишитися у нього, від чого на обличчі Віоли з'явився такий вираз, як у Атланта, якби хтось йому сказав, що тепер усе добре й можна покласти світ на місце.

Це було кілька місяців тому, й відтоді у них виробилася своя рутина. Тедді завжди здавалося, що любов — це передовсім вчинки: шкільні концерти, чистий одяг, регулярне харчування. Сонні та Берті, здається, були з ним згодні. Доти вони були жертвами химерних материнських примх («Я була жахливою матір'ю», — охоче розповідала вона в інтерв'ю журналові «Мати і дитина» у 2007 році. «Так, була», — підтвердила Берті).

Тоді Тедді ще тримав курей і бджіл, дітям подобалося. Вони багато гралися надворі. Тедді повісив гойдалку на велику грушу внизу саду. Вони влаштовували вилазки на природу — подивитися на лілії у Поклінґтоні, на замки Говард і Гелмслі, на ферми, коли народжувалися ягнята, на Фаунтинське аббатство, на Вітбі. Навіть Північне море у товаристві Берті та Сонні видавалося менш понурим. Їм подобалося блукати порослими папороттю стежками та влаштовувати пікніки на червоних рівнинах. Вони виглядали змій, метеликів і яструбів. (Аж не вірилося, що це — Віолині діти). Тедді вже вийшов на пенсію, тож діти заповнювали порожнини у його житті, а він — у їхньому.

Він почав складати плани на далеке майбутнє. Може, треба перевести їх до державної школи й записати у скаути замість Теслів, аж тут раптом подзвонила Віола з новими інструкціями щодо Сонні. Тедді не подобалася ідея відпускати його в маєток Джордан, але що він міг вдіяти? У Віоли були всі права. Тоді здавалося, що Віола оселилася в таборі протесту. Лише за кілька місяців виявилося, що вона познайомилася з Вільфом Роменом на великій демонстрації за ядерне роззброєння у Гайд-парку, і вони, як вона сказала, «в’ють гніздечко» в Лідсі. Тедді довідався про це допіру тоді, коли донька сказала: