Кейт Аткинсон - Руїни бога

Не Антонії ж цим займатися.

Коли вона пішла глянути на своїх собак, Тедді рушив на пошуки Домініка — і врешті знайшов його в саду з Берті і Тінкером. Саме квітнули троянди (у Тедді було кілька прегарних кущів при сонячному мурі), і Домінік зірвав чудову вишневу квітку сорту «Belle de Crécy». «Ложе багряної втіхи», — думав Тедді, висаджуючи квіти, і сподівався, що ніякий невидимий черв не виїсть їхнє темне потайне серце, хоча й розумів, що це у Блейка метафора, а не пересторога садівникові.

Берті поглянула на зірвану троянду і спитала Тедді: «Можна?». Здається, вона стежила за Домініком із тривогою — перший радісний порив від зустрічі вже вивітрився. Цікаво, вона пам'ятає, як непередбачувано той поводився, коли вони ще жили разом? Тінкер сторожко тулився до Берті, мовби був готовий будь-якої миті стати їй у пригоді.

— Так, звичайно, хай бере. Дуже гарна квітка, правда? — спитав він у Домініка, причарованого трояндою, яку підніс до самих очей.

— Так, — сказав Домінік, — неземна.

— Цей сорт називається «Belle de Crécy», — послужливо пояснив Тедді.

— Та ти на неї тільки поглянь, уважно поглянь. Ти уяви, що було б, якби ти міг у неї залізти.

— Що, всередину?

— Так, бо… там же всередині типу космос. Може, там всередині цілі галактики. Це ніби летиш крізь космос…

— У вас таке буває? — уточнив Тедді.

— Так, звісно, всі ми летимо крізь космос. І ти, тіпа, потрапляєш у червоточину, розумієш?

— Не зовсім.

— Значення троянди, — сказав Домінік. — Може, це натяк. Bay.

— Ходімо всередину, Домініку, — сказав Тедді, а собі подумав: «Доки ти не поринув у троянду й ми тебе навік не втратили». Це як слухати балаканину недоумка. І він усе одно відпустив Сонні з ними! Тоном, яким задобрюють вередливого малюка, він сказав:

— Ходімо, поїсте ще торта.

Тієї миті двері патіо (розсувні, з подвійною рамою, Тедді встановив їх недавно і був дуже задоволений) прочинилися, і до саду стрімголов помчало троє дзявкітливих псів. Безв’язна балаканина Домініка приспала чуйність Тінкера, тож троє гав-кучих вишкірених зайд заскочили його зненацька.

— Снаффі! Піппі! Лоппі! — заволала Антонія з патіо.

Тедді й Тінкер перезирнулися, і Тедді сказав «Усе гаразд, хлопче», настільки підбадьорливо, наскільки міг. Він би Вілльє і пса свого не довірив, а внука віддав.

— Я не хочу їхати, — сказав Сонні, коли вони вже стояли біля машини, а Домінік запихав його валізку до багажника. Він стис Тедді руку, і Тедді мусив ніжно розтиснути йому кулачок.

— У мене для тебе дещо є, — сказав він, сягнув до кишені й витягнув срібного зайчика, який, за словами Урсули, колись висів над його колискою. Він поклав його Сонні в кишеню і сказав: — Він вберіг мене на війні, а тепер берегтиме тебе. Це лише на кілька тижнів. Тобі там сподобається, повір мені.

«Повір мені»! Тедді зрадив довіру внука, відіславши його з тими людьми. Він із тяжким серцем дивився, як машина від’їздить. Берті розплакалася, Тінкер заспокійливо лизнув їй ручку. Щось було не так, і пес не розумів, що саме. Тепер вони приїхали все виправити. Вони приїхали рятувати Сонні.

Вони вийшли з машини. Тедді потягнувся і сказав Берті:

— Я вже застарий для таких дурниць. Старі кості судомить, якщо сидіти так довго.

У маєтку був не електричний дзвінок, а старомодний дзвін, за який Тедді мусив смикати щосили, аби отримати бодай якийсь результат. Вони чули, що десь удалині за дверима, які виглядали, мов ворота фортеці, тихо задзвеніло, але звідти не долинуло кроків — ніхто їм відкривати не збирався. Мабуть, дім у жалобі.

Антонія надумала повідомити Тедді про смерть Домініка допіру на третій тиждень. Ніхто не брав слухавки, і коли він вже збирався їхати до маєтку, Антонія нарешті йому подзвонила і сказала, що сталася «трагедія». Якусь жахливу мить Тедді думав, що мова про Сонні, тож коли почув, що загинув Домінік, ледь не розсміявся від полегші — звичайно, це неправильна реакція, тож він перепитав:

— Домінік? Як?

Мабуть, це все через наркотики, але Антонія сказала щось про «трагічний збіг обставин» і не хотіла, «не могла» розповісти більше:

— Я не можу про це говорити.

Чому вона не повідомила йому раніше?

— Я втратила свою єдину дитину, — холодно відповіла вона. — У мене були важливіші справи, ніж дзвонити всяким.

— Всяким? — аж захлинувся Тедді. — Берті — донька Домініка.

А Сонні — як дає собі раду бідаха Сонні?

Він не знав, як розповісти про це Берті. Врешті виявилося, що її непокоїла не стільки батькова смерть, скільки екзистенційна проблема його нинішнього місця перебування. Він зараз ніде, — подумав Тедді. Чи, може, в містичній серцевині троянди. Він вирішив, що найбільш прийнятна для дитини відповідь — реінкарнація. Може, її батько став деревом. Чи пташкою. Вона спинилася на кішці. Мабуть, у Домініку справді було щось котяче, наприклад, хист засинати абиде.