Кейт Аткинсон - Руїни бога

Відносячи брудні тарілки на кухню («Це зробить Бріджит», — різко сказала Сильвія, але Тедді не послухався), він побачив на столі кістяк курки, з якого обібрали м’ясо. Несподівано йому комок підступив до горла.

Коли вчився літати в Онтаріо, Тедді якось побачив, як літак «Ансон» заходить на аварійну посадку — звернув назад на самому початку маршрутного польоту, бо почалися проблеми з двигуном. Літачок надто швидко наблизився до поля, крутнувся над базою і врешті хряпнувся на злітну смугу. Баки були майже повні, від удару стався колосальний вибух. Свідки вибуху кинулися навтьоки, Тедді повалився за ангар.

Схоже, на землі ніхто не постраждав, тож пожежні й медичні машини помчали до літака у вогні.

Хтось сказав, що один із членів екіпажу порятувався, бо його викинуло з літака вибухом, тож Тедді і ще кілька пілотів-початківців кинулися його шукати. Вони знайшли цю самотню загублену душу в бузку, що ріс уздовж паркану по периметру бази. Згодом дізналися, що то був інструктор — досвідчений пілот із Королівських військово-повітряних сил Канади, Тедді й сам літав із ним іще вчора. А тепер той перетворився на видиво з жахіть — скелет, із якого вибухом обірвало плоть. («Оббілувало» — мимоволі майнула думка). Ще теплі нутрощі висіли на бузку, як гірлянди. Бузок квітнув, і навіть нудотний сморід бійні не перебив його запаху.

Пілот, який побіг на пошуки разом із Тедді, кинувся геть із криками й лайкою. На тому його кар’єра летуна і скінчилася — більше він не літав. У вердикті написали «БМН», хто зна, куди він потім подався з підмоченою репутацією. Інший юнак, який учився на пілота разом із Тедді, валлієць, втупився в тіло і просто сказав: «Бідаха». Мабуть, реакція Тедді була десь між цими полюсами. Макабричне видовисько його жахнуло, але він тішився, що сам не потрапив до того літака. Тоді він уперше побачив, як механіка війни плюндрує вразливі людські тіла — мабуть, сестра це вже знала.

— Це на бульйон, — сказала Бріджит, зауваживши, що він витріщився на кістяк, ніби збирався його поцупити. Вона мила тарілки у великому кам’яному умивальнику, по лікті забрьохана у мильній воді. Тедді зняв із гачка рушник і запропонував:

— Давайте я витиратиму.

— Іди звідси, — сказала Бріджит: Тедді знав, що це вона так дякує. Скільки їй років? Він навіть припустити не міг. Її найкращі роки припадали вже на його життя: у нього на очах вона пройшла від захопленої наївності («Щойно з парома» — так Сильвія це називала) до стомленої зневіри. Бріджит казала, що «втратила свій шанс» під час останньої війни, але Сильвія лише кривилася: «Свій шанс на що? Гарувати у шлюбі, нервувати через дітей? Тобі тут з нами краще».

— Я повернуся додому, — сказала вона, неохоче віддаючи Тедді мокру тарілку, — коли це все закінчиться.

— Додому — це куди? — Тедді на мить розгубився. Вона повернулася і втупилася в нього, і він раптом зрозумів, що ніколи гаразд на неї не дивився. Чи дивився й не бачив.

— До Ірландії, — сказала вона, як дурнику, хоча, мабуть, він і був дурником. — Іди сідай, мені ще треба пудинг винести.

А Ненсі? Що ж із Ненсі? Де вона? — спитаємо ми. Рік тому її вихопили зі сповненого загадок світу натуральних чисел і сховали на таємній базі. Коли її питали, чим вона займається, вона казала, що працює на торгову палату, яка переїхала з Лондона до безпечного передмістя. Вона описувала свою роботу так нудно («розподіл талонів на виготовлені у країні дефіцитні товари»), що далі ніхто не питав. Тедді сподівався її побачити, але вона передзвонила в останню хвилину:

— Я не зможу вирватися, вибач.

Вони не бачилися майже півтора роки, а вона тепер вибачається? Його це засмутило, але він швидко її пробачив.

— Вона нічого не каже. Не знаю, коли ми знову побачимося, — сказав він Урсулі, коли вони «били байдики» в саду.

(«Так мені це слово подобається, останнім часом на байдики геть не стає часу», — сказала вона). Не доходячи до Лисячого закута, вони спинилися й закурили. Сильвія не любила, коли палили в домі. Урсула глибоко вдихнула і сказала:

— Це погана звичка, але ж усе краще, ніж війна.

— І в листах нічого не пише, — Тедді й далі розвивав непевну тему Ненсі. — Мовби у неї цензор увесь час стоїть над душею. Усюди якісь секрети. Як ти думаєш, що вона робить насправді?

— Безсумнівно, щось суто математичне, — сказала Урсула, яка й собі вперто уникала конкретних відповідей. Її чоловік із Воєнно-морського міністерства у ліжку ставав балакучий. — Мабуть, їй буде легше, якщо ти ні про що не питатимеш.