Кейт Аткинсон - Руїни бога

— І що? — не зрозумів Тедді.

— Візьми на щастя.

— Це ти серйозно? — скептично спитав він.

— Хай буде талісман. Я тобі даю не одну кролячу лапку, а цілого зайця.

— Спасибі.

Він усміхнувся. Зазвичай Урсула не була схильна до забобонів і прикмет. Він недбало кинув зайця у кишеню до каштана, якого вона дала йому раніше, — він уже втратив блиск новизни. Тедді зауважив, що Урсулині ромашки, замотані у вогку газету, уже понурили голови й майже пов’яли. «Нічого не вберегти, — подумав він, — усе вислизає крізь пальці, як пісок чи вода». Чи час. Може, нічого й не варто намагатися вберегти. Але від цієї аскетичної думки він відмахнувся.

— Наш шлях до смерті починається з тієї самісінької миті, коли ми входимо у світ, — раптом сказала Сильвія, дивлячись, як згорблена Бріджит несе до їдальні тарелю печених яблук.

— Позбирала ось, — сказала Бріджит.

Відколи місіс Ґловер вийшла на пенсію й переїхала до сестри у Манчестер, Бріджит перейняла на себе її обов’язки з бурчання. Виявляється, того року рясно вродили яблука (єдиний фрукт, до якого Бріджит ставилася без підозр), але найкращі Сильвія продала. («Вона виросла в Ірландії, — сказала Сильвія, — у них там немає фруктів»). Бріджит дала йому маленьке, прив’яле, над’їдене червами яблучко «на дорогу», й тепер воно гріло набиту кишеню.

Замість того щоб зустрітися з вигаданими друзями, Тедді рушив в обхід лондонських пабів і напився — доброзичливці проставляли йому випивку. Він виявив, що дівчата липнуть на форму повітряних сил, хоча намагався уникати «гуляк із Пікаділлі» — перетинаючи Атлантичний океан, він довідався, що так американські солдати називають проституток із Вест-Енду. То були сміливі й зухвалі дівчата — цікаво, вони й раніше заробляли цим ремеслом чи поз’являлися як неминучий почет війни?

Урешті він виблукав до Мейферу й замислився, де б то заночувати. Він зіштовхнувся з дівчиною («Айві, рада познайомитися»), яка також заблукала у темному місті, і вони рушили далі під руку, доки випадково не вибрели на готель «Флемінґс» на Гаф-Мун Стріт. Нічний портьє дивився на них скоса — вони сміялися над ним, лежачи на покривалі, зіпершись на подушки, й пили пиво з великих пляшок, які Айві звідкись видобула.

— Непогане місце, — сказала вона, — та ти, мабуть, багатій.

Тієї ночі він справді був багатій — Іззі вручила йому двадцять фунтів відступних за Авґуста, й він збирався процвиндрити, скільки встигне. Тринькало-Іззі казала, що у савані кишень немає.

Як виявилося, легковажна Айві була в жіночому допоміжному корпусі територіальної оборони, у відгулі з протиповітряної оборони Портсмута. («Ой, мабуть, не треба було казати, де ми стоїмо»).

Завила сирена повітряної тривоги, але вони не стали шукати сховище. Натомість вони дивилися на безкоштовні феєрверки, спонсоровані Люфтваффе. Тедді потішився, що застав бодай кінець Битви за Британію.

— От бидло, — радісно сказала Айві, коли нападники промайнули у них над головою.

Її команда «прогнозувала нальоти» — «оператор номер три». («Ой, знову зайве ляпнула!»). Він був без поняття, що це значить.

— Всипте їм перцю, хлопці! — заволала вона, коли снаряди прокраяли в небі червоні лінії. Вони побачили, як прожектор піймав бомбардувальника. «То ось, як це виглядає з іншого боку», — зрозумів Тедді, зачаївши подих: він думав про пілота в тому бомбардувальнику. За кілька тижнів і він там буде.

Проте літак вислизнув із променя прожектора, і Тедді зітхнув із полегшенням.

— Рук не розпускай, — сказала Айві, роздягнувшись до комбінації, перед тим як вони нарешті залізли до холодного ліжка, і суворо додала: — Я дівчина порядна.

Вона була простушка з кривими зубами й нареченим на флоті — Тедді думав, що вона в безпеці від його залицянь, особливо як врахувати, скільки він випив, проте глупої ночі вони скотилися до середини прочавленого матрацу, і вона вправно примостилася так, що він увійшов у неї, досі запаморочений сном: він вирішив, що протестувати — не по-джентльменськи. Це закінчилося швидко, дуже швидко. У кращому разі це була суто плотська розвага, у гіршому — ганьба. Коли вони прокинулися з посоловілими від пива очима, Тедді чекав, що Айві каятиметься, але вона потяглася й підсунулася до нього, чекаючи на продовження. У сірому ранковому світлі вона виглядало втомлено. Якби вона не знала так багато про протиповітряну оборону, він подумав би, що Айві — із дівчаток з Пікаділлі. Картаючи себе (вона непогана дівчина, весела, це просто він — сноб), він вибачився й пішов.