Тетяна Винокурова-Садиченко - МИ

- Не треба до школи, - раптом сказав Михась.

Це вперше він щось сказав до нас. До того він мовчав, лише періодично просив у бармена горілки, а так - мовчав.

Випромінював те кляте магнітне поле і мовчав. Ринат, поки чекали на Аскольда, розмовляв зі мною тільки пошепки.

Чекав, поки наш екстрасенс нарешті чимось розродиться. І він розродився.

- Треба знайти картину з яблуками, - повідомив Михась.

- Михасю, - Аскольд навіть трохи піднявся на стільці, аби побачити його, - Михасю, дай мені інтерв’ю.

Будь-ла-аска!

- У тебе було видіння? - спитав Ринат, ігноруючи Аскольда.

- Так. Я бачив ту картину. Я навіть бачив, ніби сам її малював…

- А я якось Наполеоном уві сні був! - весело підхопив Аскольд.

Ринат відкрив рота, аби щось відповісти нашому скептикові, але нічого не встиг сказати. Бо сказав Михась.

Точніше, спитав.

- Як нога? - раптом поцікавився у нього Михась, не зовсім своїм голосом. Я глянула на нього. Ну, звісно - це знову вже був не наш Михась. Це знову був незнайомий, темний і дуже блідий хлопець з холодною усмішкою. І Аскольд - диво! - заспокоївся. Знову сів на стілець і мовчки сьорбнув пива.

А я поглянула на підлогу. Не була вона слизькою. Вочевидь, Аскольд теж помітив це.

Ринат поклав руку на плече Михася і посміхнувся.

- Ну чого ти? - спитав він. - Не переймайся. Аскольд жартує. Просто жартує.

Доки Ринат промовляв це, Михась змінився. Просто на очах: темрява і холод відступили кудись углиб погляду, впали на дно чорних очей, шкіра обличчя набула нормального кольору.

Чи все це мені знову здалося? Чи не було погрози у словах та усмішці Михася, вони просто, як завжди, шпиняли один одного, а Ринат, як завжди, заспокоював їх? Господи, попросила я, сховай, будь ласка, ненадовго деінде мою уяву і дай побачити все так, як воно є!

- Отже, картина з яблуками? - спитав Ринат.

- Ага, - посміхнувся йому Михась. Наш милий Михась.

- Яка вона була? Які яблука? - спитав Ринат.

Михась заплющив очі, згадуючи. Завмер. Минула хвилина, дві…

Аскольд обережно поставив біля нього келих зі своїм пивом. На запитання у погляді Рината одними губами відповів:

- Заряджаю.

Ринат продемонстрував йому кулак, Аскольд ображено насупився, але келих прибрав.

Михась розплющив очі й повідомив:

- Яблука зелені.

- Клас! - зрадів Аскольд.

Всі поглянули на нього. Чекали, доки він щось додасть - не в його стилі були такі короткі заяви. Не додав. А Михась широко посміхнувся йому і сказав:

- Ринат правий. Ти просто жартуєш так. А насправді ти у мене віриш. Лише вдаєш, що не віриш. Бо так ти відчуваєш себе впевненіше. Це - самозахист.

- То ти не просто екстрасенс! - здивувався Аскольд. - Ти екстрасенс-психолог! Утім, чого я, хлопці, дивуюся! У нього ж який досвід спілкування з психологами!

Ми знову ненадовго затримали погляди на Аскольдові. Не знаю, хто як, а я все чекала, поки він упаде і щось собі зламає.

Та він не впав. А Михась знову посміхнувся йому.

- Ти можеш детальніше описати? - спитав Ринат.

- Я саме це намагався зробити, коли Аскольд вирішив висловитися, - повідомив Михась, - яблука зелені на червоному тлі, їх три, у лівому сидить черв’як.

- Черв’як? - перепитала я.

- Оце так уява! - із захопленням промовив Аскольд.

А Ринат раптом повідомив:

- Я бачив це.

- Черв’яка? - спитав Аскольд.

- Картину. Її намалювала одна дівчинка з моєї школи.

- Слухай, Михасю, - сказав Аскольд, - що за інфантилізм? Чого ти бачиш усе, що пов’язане зі школою? То з твоєю, то з Ринатовою. Ти щось доросле вгледіти можеш?

- Бачу дорослого журналюгу в окулярах, який чомусь уважає, що смішно жартує, - спокійно відказав Михась, впритул дивлячись на Аскольда.

«Та впусти ти вже його!» - подумала я.

- Картина з мого дорослого життя, - повідомив Ринат, вкотре відволікаючи їх. Напруга зникла з повітря, Аскольд знову залишився живий-здоровий. «А може, тут таки слизька підлога», - подумала я. Ринат вів далі:

- Дівчинка, що намалювала її, навчалась у школі, де я працюю.

- Навчалася? - перепитала я.

- Торік випустили, - пояснив Ринат.

- Яка вірогідність того, що йдеться про ту саму картину? - поцікавився Аскольд.

- Невеличка. Але є. - відповів Ринат. - Яблук у нас малюють багато, а от червивих…

- Я завжди казав, що мистецтво є повною протилежністю реальності, - вагомо додав Аскольд.

Далі все відбулося швидко. Ринат, як завжди, діяв стрімко й упевнено. Він зробив декілька дзвінків, увімкнув усе своє красномовство і дістав потрібний телефон уже за п’ять хвилин. Одразу ж набрав її.