Тетяна Винокурова-Садиченко - МИ

Я не бачу, що далі. Я вже біжу вниз сходами. Намагаюся встигнути, знаючи, що не встигну.

Я надворі. А двір уже зовсім порожній. Чорно-білий. І та сама мертва тиша. То було не скло, розумію я, тут і справді так тихо. А де всі? Де вони всі? Озираюся. Раптом розумію, що я мала. Мала чорно-біла Ілька стоїть посеред шкільного двору. Озирається, але не бачить нікого і чує лише мертву тишу.

А з тієї труби раптом вилазить Михась. Він малий, усміхнений, замурзаний якоюсь багнюкою. Наш Михась.

Мій старий знайомий Михась. Він простягає мені руку, я хапаюся за нього. Він вказує на вікно - те саме вікно, з якого щойно визирала я. Хтось там стоїть і дивиться на нас. Чорна фігура, я намагаюся роздивитися, але не можу, не бачу. Відчуваю, що ось-ось, ще трішечки - і зрозумію, хто там… Господи, думаю я, це ж… І прокидаюся. Щось викидає мене зі сну. Якийсь звук.

Що за звук? Що це був за звук?!

Я сідаю на ліжку, прислуховуюся до тиші, а вона мовчить.

Неспокійно й загадково мовчить.

Я лягаю знову, заплющую очі. Я хочу знову зануритися у той сон і зрозуміти, хто був у вікні, я намагаюся зробити це, але у мене не виходить.

Цікаво, думаю я, що сказав би про все це дідусь Фройд?..

З Фройдом я, нажаль, порадитися не могла. Проте могла порадитися з друзями. … - Ринате, - сказала я, - я втомилася від своїх сновидінь про Іллю. Вони дивні та дуже реальні. Що мені робити? - Ілько, - сказав Ринат, - я не Фройд, - таки читає думки, подумала я, - тому навряд чи зможу щось сказати про сни, та можу висловити думку, що тобі краще було би повернутися на роботу, аби твій мозок був зайнятий ще чимось, окрім наших пошуків… … - Аскольде, - сказала я, - я бачу дуже дивні сни про Іллю, я втомлююся від них. Що мені робити? - Ілько, - сказав Аскольд, - я шукаю. Ти поки що нічого зробити не можеш, тому спрямуй свою енергію у мирних цілях. Попрацюй, наприклад, на благо батьківщини… … - Михасю, - сказала я, - ти навіть не уявляєш, як я втомлююся від своїх клятих сновидінь, мені здається, що я їду з глузду. І я не розумію, що вони означають, Михасю! - Ілько, - сказав Михась, - роби, що хочеш, тільки в жодному разі не звертайся до психологів…

Я прислухалася до думки більшості й повернулася на роботу. Робота затягла, всмоктала у себе з неймовірною швидкістю, і сни дійсно припинилися. Спала ночами міцно, як дитина. Чекала звістки від Аскольда, але так, тлом.

Працювала на повну силу. Можливо, вперше в житті.

Затримувалася до ночі і приходила раніше за всіх. Купа паперів на столі зменшувалася з неймовірною швидкістю, а шеф пообіцяв премію, але запропонував порадитися з психологом, бо здалося йому, що так працювати може лише не зовсім нормальна людина.

Я пообіцяла порадитися і почала оминати кабінет психолога десятою дорогою.

А наприкінці тижня подзвонив Ринат.

- Збираємось у «Дні», - сказав він.

- Аскольд щось знайшов? - спитала я.

- Не дуже, - відповів Ринат, - будемо вирішувати, що робити далі.

Папуги у «Дні» вже не було. Бідолашний птах… Не було і вільних місць, довелося сісти за баром. Аскольд, як завжди, запізнювався, поки чекали його, взяли по пиву («А мені ще горілки», - попросив Михась). Ринат сів між мною та ним.

Досить розумна позиція. Бо те незрозуміле й неприємне магнітне поле між мною й Михасем заважало нормально сприймати навколишнє середовище, а Ринат це поле порушував. І всім своїм виглядом, просто своєю присутністю нагадував, що виникнення такого поля заважатиме не лише моєму сприйняттю середовища.

Аскольд з’явився за півгодини. «Вже не шкандибає», - помітила я.

Він сів поруч зі мною, зиркнув з-під своїх неадекватних окулярів і повідомив: - Є дві новини.

«І тобі доброго вечора», - подумала я.

- Гарна: Ільчин Ілля, вибачте за тавтологію, за останні три місяці на території України не помирав, не потрапляв до лікарень, не був заарештований і не зникав безвісти.

Погана: хто він і що він, невідомо.

- Ну, хоч живий-здоровий, - усміхнувся мені Ринат.

- Сподіваюся, - зітхнула я.

- Можна ще горілки? - спитав у бармена Михась.

Чому Ринат нічого йому не скаже? Це ж алкоголізм! Його ж треба лікувати! Чому ж Ринат мовчки на це дивиться?

Втім, ні. Не дивиться навіть. Ніяк не реагує…

- Пропоную пробити через Михасеву школу, - сказав Ринат.

- Ви ще не пробивали? - здивувався Аскольд. - Я бігаю, як навіжений, моргами, лікарнями, ментівками, пробиваю бази, пишу для прикриття зовсім вже дурнуваті статті, а ви навіть до школи не зазирнули?! Знав же, що з вами, психами, діла не буде!