Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

З цими словами вона рішуче зняла чадру – і халіфова сверблячка зникла безслідно, але її замінив цілком інший сентимент.

– У тебе також? – запитав він її, і вона ствердно кивнула головою.

– Так, ніщо не свербить. Але тепер щось інше.

– І це інше не може вилікувати жоден чоловік, – сказав Гарум аль-Рашид.

– У моєму випадку, жодна жінка, – відповіла пані.

Халіф лишень поплескав у долоні і оголосив про своє майбутнє одруження; відтоді він зі своєю Беґум жили – поживали щасливо аж до приходу Смерти, Руйнівниці Днів.

Таким був імператорів сон.

Коли величними віллами та звичайними канавами Сикрі почала ширитися історія про безвісти пропалу княжну, столицю охопила легка форма марення. Люди буквально снили княжною – і чоловіки, і жінки, і придворні, і безхатьки, і садгу [44] Садгу – індуський мандрівний святий чоловік. , і повії. Забута моголка-чарівниця з далекого міста Герата, названого Араґалією «Флоренцією Сходу», доводила, що з плином років і з можливою смертю її сила не зменшилася. Вона зуміла заворожити навіть королеву-матір Гамідо Бано, яка зазвичай не мала часу для снів. Однак Кара Кьоз, яка провідала Гаміда Бано уві сні, була взірцем мусульманської відданосте та дуже консервативною в поведінці. Жоден лицар-чужинець не посмів забруднити її чистоти; а розрив зі своїм народом, який стався, треба сказати, мабуть що з вини її старшої сестри, вона переживала з великим болем. Старій принцесі Ґульбадан, навпаки, наснився цілком інший образ Кара Кьоз, вільнодумної авантюристки, чия нешаноблива, можна навіть сказати, богохульна весела вдача була дещо скандальною, але цілком прийнятною, а розповідь про її любовний зв'язок з най-вродливішим чоловіком у світі видалася їй просто чудовою, і принцеса Ґульбадан, якби могла, навіть позаздрила б їй, але вона одержувала задоволення від того, що кілька ночей на тиждень жила, страждаючи за інших. Костомаха ж, власниця Дому Сканди над озером, вважала Кара Кьоз уособленням жіночої сексуальности й бачила, як вона щоночі робила неймовірні гімнастичні вправи для вуайєристичної насолоди куртизанок. Однак не всім зникла принцеса снилася так добре. Пані Ман Бай, коханка спадкоємця трону, вважала метушню навколо зниклої пані просто безглуздим відволіканням уваги від неї – наступниці королеви Індії, яка по праву молодості й долі сама мала бути фантазіями майбутніх підданих. А от Джодга, королева Джодга, на самоті у своїх покоях, не провідувана своїм творцем і королем, усвідомлювала, що прихід зниклої принцеси означає прихід уявної суперниці, яку побороти буде складно.

Пані Чорні Очі, очевидячки, ставала для всіх прикладом, коханкою, прототипом, музою; за її відсутности її використовували як ту посудину, куди люди поміщали свої улюблені речі, а також речі, що викликають огиду, свої упередження, риси характеру, таємниці, побоювання та радощі, своє нереалізоване «я», свої тіні, свою невинність та вину, свої сумніви та переконання, свій найщедріший і найскупіший відгук на довколишнє і своє власне життя. А от оповідач Ніколо Веспуччі, «Могол кохання», новий імператорів фаворит, дуже швидко став най-бажанішим гостем. Удень для нього були відчинені всі двері, а вночі запрошення до місця його відпочинку, себто Дому Сканди, де дві жриці кохання – худюща й огрядна – досягли такої популярносте, що могли вибирати між найкращими клієнтами Сикрі, вважалося найжаданішим символом високого статусу. Всі захоплювалися моногамною прив'язаністю Веспуччі до кістлявої й невтомної Костомахи Могіні. Вона сама не знала причин цього явища.

– Половина жінок Сикрі відкриють для тебе таємні двері своїх осель, – казала вона з подивом. – Чи можу я бути всім тим, чого ти бажаєш?

Він лишень заспокійливо обіймав її.

– Розумієш, – казав він, – я пройшов довгу дорогу не для того, аби спати з ким попало.

А справді, чого він прийшов? Це питання гризло найкмітливіших людей міста, а також і найнедоброзичливіших. Дедалі більший громадський інтерес до п'яного денного життя й божевільної плотської нічної культури далекої Флоренції, про що Маґор дель'Амор розповідав на безконечних банкетах в аристократичних віллах та пиятиках з громадянами меншої ваги, призвів до того, що дехто почав підозрювати в цьому гедонічну конспірацію з метою послабити моральне обличчя людей та применшити моральну репутацію Єдиного Істинного Бога. Бадауні, пуританський лідер Водолюбів і наставник дедалі бунтівнішого принца-наступника Саліма, ненавидів Веспуччі з часу його появи у Наметі Нового Поклоніння. А тепер він бачив у ньому інструмент Диявола.