Ахмед Рушди - Флорентійська чарівниця

Якщо це урок, Моголе Кохання, який ти хотів мені дати, звернувся він подумки до іноземця, тоді присвоєне тобою ім'я – неправильне, бо в цій версії світу кохання нема.

Однак тієї ночі в його парчевий намет прийшла забута принцеса Кара Кьоз, красива, як вогонь. Це була не підстрижена жінка в чоловічому одязі, якою вона постала, коли тікала з Флоренції, а справжня забута принцеса у всій своїй дівочій славі, непереборна дівчина, що зачаровувала шаха Персії Ізмаїла та Арґалію Турка, флорентійського яничара, Володаря Чарівного Списа. У ніч виходу Акбара з Сикрі вона заговорила з ним уперше.

– В одному, – промовила вона, – ви помилялися.

Вона була бездітною. Хоч жила і з королем, і з великим полководцем, але мова про дітей не заходила. Також не народжувала вона дівчинки у новому світі. Вона не мала дітей.

– А хто ж тоді був матір'ю іноземця, – допитувався імператор. На стінах парчевого намету в дзеркалах відбилася запалена свічка, і вогники з різних дзеркал блимали в його очах.

– Я мала дівчину-Дзеркало, – сказала забута принцеса. Вона була, ніби моє відображення у воді, ніби відлуння мого голосу. Я ділилася з нею всім, навіть чоловіками. Але існувала одна річ, якої я зробити не могла, а вона змогла. Я була принцесою, а вона стала матір'ю.

А все решта сталося так, як ви собі уявили, промовила Кара Кьоз. Донька дівчини-Дзеркала була дзеркалом матері, а також жінки, дзеркалом якої була її матір Дзеркало. Смерть їх не обминула, так. Жінка, що стоїть перед вами, яку ви повернули з мертвих, померла першою. Після того Дзеркало народила і виховала свою дитину так, що вона вірила, що є тією, якою вона не була, себто жінкою, яку колись її мати відображала і кохала. Стирання граней між поколіннями, забування слів батько і донька, підміна інших кровозмішувальних слів. Але її батько саме так і вчинив, саме так і сталося. Так, її батько став її чоловіком. Було вчинено злочин проти природи, але не мною, і не моє дитя було осквернене. Народжена в гріху, вона померла молодою, не знаючи, хто вона така. Анжеліка, Анжеліка. Саме так її звали. Перед смертю вона відрядила свого сина знайти вас, аби попросити те, що йому не належало. Біля її смертного одра злочинці мовчали, але потому дівчина-Дзеркало і її господар постали перед Богом, і про їхні діяння стало відомо.

Тож правда є такою. Ніколо Веспуччі, якого виховали так, що він вірив, нібито його народила принцеса, був дитиною дитини дівчини-Дзеркала. Ні він, ні його матір не винні в жодному обмані. Це їх обманули.

Імператор замовк і замислився над вчиненою ним несправедливістю, через яку був покараний руйнуванням столичного міста. Прокляття невинносте впало на винуватість. Він смиренно схилив голову. Забута принцеса Кара Кьоз, пані Чорні Очі, сіла біля його ніг і легенько торкнулася його руки. Ніч відступала. Займався новий день. Минуле ставало невиразним. Існувало тільки теперішнє і її очі. Від невідпорних чарів її очей стиралися, зливалися і розчинялися цілі покоління. Однак для нього вона заборонена. Але ж ні, ні, вона не може бути заборонена. Як може бути злочином те, що він відчуває до неї? Хто може забороните імператорові те, що він собі дозволив? Він був третейським суддею над законом, утіленням закону, а в його душі не було злочину.

Він її підняв з мертвих і наділив свободою життя, звільнив її, аби вона обирала і була обрана, і вона обрала його. Так ніби життя було річкою, а чоловіки камінням, вона перейшла ці плинні роки по каменях і повернулася володіти його мріями, повернулася, щоб посісти місце іншої жінки в його хаялі, у його богоподібній, всемогутній уяві. Можливо, він уже не володів собою. А що, коли вона набридне йому? – Ні, вона йому ніколи не набридне. – Але чи зможе вона його покинути, чи зможе вона сама вирішувати – залишатися їй чи йти?

– Я ж бо, нарешті, повернулася додому, – сказала вона йому. – Ти дозволив мені повернутися, і ось я тут, у кінці моєї подорожі. І тепер, Захистку Світу, я – твоя.

– Допоки ти моя, – подумав Всесвітній Правитель. – Моє кохання, допоки ти моя.

Іоан пресвітер – легендарний християнський священик і правитель, що в середні віки, як вважалося, правив на Далекому Сході, але в XIV ст. ототожнювався з правителем Ефіопії (тут і далі примітки перекладача).

Кулі – робітник і носій в Індії, Китаю, Японії та деяких інших країнах Азії, якого наймає європеєць.