Коли вона втомлена дісталася домівки, то пішла не на кухню, а до зали… В голові танком кружляли обличчя підсудних, вона згадувала уривки судових засідань, промови адвокатів та прокурорів. Припинив цей хоровод дзвінок Ігоря.
– Я до тебе на весь вечір, якщо не виженеш. Моя виїхала вчора до Лондону, доньку провідати.
«Моя» – це дружина. «Яким ти був холопом, таким і лишився», – подумала Ольга а вголос сказала.
– Заради бога… Можеш навіть і пожити.
– Пожити не можна… Сусідки-подружки мають бачити, що я десь поруч…
Ігор приїхав веселий, привіз її улюблене новосвітське шампанське брют.
– Їстоньки вмираю! – почав з порогу. -Є щось поїсти?
Їстоньки було нема чого. Ольга Володимирівна дістала з холодильника вчорашній борщ і сумовито його понюхала.
– Борщ будеш?
– Твій?
– А чий же?
– Ні.. Твій не буду.
Ігор теж сумовито зазирнув у каструлю й побачив там буру рідину.
– Хоч голову мий, як моя бабуся казали… Олю, ну як це в тебе виходить? Чудово готуєш.. Обожнюю твої голубці, печеню, салати!… А борщ варити не навчилася… Навіть шумівки не маєш…. А як можна зварити борщ без шумівки?
– А навіщо вона?
– Як це навіщо? Шумовиння збирати! Мила моя, колись я навчу тебе варити борщ. Зізнайся, що ти як завжди вкинула у воду пісний шматок м'яса, а коли вода закипіла, то бульйон злила, а натомість налила святу воду і поновила урочисте варіння того жалюгідного пісного шматка мняса?
– А як мені ще позбутися шумовиння? – обурилася Ольга Володимирівна.
– Шумівкою! І морквину натерла…. Це тобі що? Суп? І нічим не заправила… Хай Бог милує…
– Не подобається – не їж…
Ігор прожогом вискочив до супермаркету і незабаром повернувся із салатами, шматочком буженини й очищеним коропом. Ольга Володимирівна засмажила коропа, накрила на стіл, подлубалася трохи виделкою… Ігор, навпаки, наминав покректуючи, а потім запитав:
– Як розгортаються події з твоїм Забаровим?
– Та хіба він в мене один? Вчора почала банду судити…
– Нехай не один… Журналісти більше не дошкуляють? Перед тобою вибачились?
Ольга Володимирівна встала з-за столу й прилягла на дивані. Помізкувавши, вона кинула:
– Та чорт з ними… Мене мучить інше. Ось дивись… В Україні тривалість часу, який минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, не має ніякого значення для кваліфікації злочину як умисного вбивства. У Кримінальному Кодексі наразі відсутнє таке поняття як «передумисне вбивство» …
– В принципі немає… Але серед кваліфікованих до навмисного можна віднести вбивство з корисливих мотивів. Зрозуміло, що коли вбивство здійснюється з мотивів, спрямованих … ну на отримання грошей або майна, або з наміром, наприклад, позбутися сплати боргу чи аліментів, то таке вбивство майже завжди буде запланованим. У мене нещодавно один кар'єрист підсипав отрути колезі за обідом, щоб посісти його більш високооплачувану посаду. Ще можуть бути запланованими вбивства на замовлення та за попередньою змовою групою осіб.
– Згодна, що з корисливих мотивів здійснюються більшість запланованих вбивств. Але життя таке різноманітне… Мені особисто було б набагато простіше, якби передумисне вбивство було виділено в окрему категорію. Наприклад, сусід вбиває сусіда за те, що той дрилем з ранку до ночі заважає йому жити. Убивця ретельно спланував це вбивство, але в нас воно піде як просте, за частиною першою статті 115…
– А ти що, за той дриль хочеш йому довічне впаяти? Ти хочеш сказати, що будь-яке вбивство із заздалегідь обміркованим наміром більш небезпечне для суспільства, ніж убивство, виконане з раптово виниклим наміром?
– Так…Мені шкода, що українське законодавство не розрізняє вид наміру. В Російській імперії колись діяло Укладення про кримінальні та виправні покарання 1845-1885 р. І згідно з цим Укладенням вбивство із прямим наміром, розділялося на а) убивство з заздалегідь обміркованим наміром, б) без обміркованого заздалегідь наміру й в) у запальності та роздратуванні. Тож навмисне вбивство визнавалося законодавцем більш небезпечним для суспільства, ніж убивство з раптово виниклим наміром… І каралося воно суворіше. Але в 1903 році Російська імперія відмовилася від диференціації вбивств за часом формування наміру…
– І слушно зробило…Тому що судова практика підтвердила: вбивство із заздалегідь обміркованим наміром не завжди свідчить про його підвищену небезпеку, так само як прямий намір не завжди є небезпечнішим ніж непрямий. Тоді, в 1903 році на перше місце поставили просте вбивство, а потім – кваліфіковані. І це нормально… Після цього вже повинні йти норми про привілейовані види вбивства й, нарешті, про заподіяння смерті за необережністю. У радянський період ця система зламалася, але зараз все відновлено.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу