Ірина Солодченко - Перекручена реальність

Топов порожнистими очима дивився у вікно.

– Якщо ви хотіли вилікувати той канал, то йшли б до доктора Івушкіна. Він би вам за 1000 гривень обробив його і по товщині й по ширині.

Ользі стало моторошно… Вона подивилася на колег Топова, та ті длубалися в зубах своїх пацієнтів, начебто нічого й не чули.

– Бог з вами, докторе… – здалася Ольга. Єдине її бажання було – тікати звідси за тридев’ять земель. – Хоча який ви доктор? У вас і термінологія, як у будівельників. Вони теж казали: «Не хвилюйся, господиня… Як щось трапиться – все переробимо». А де я їх шукатиму? І як доведу, що то вони напартачили?

… «Що це за люди з порожніми очами, – думала вона дорогою додому. – Люди без совісті. Гребти бабло за будь-яку ціну. За будь-яку… Таким легше жити. Люди без принципів… Їм напевно добре й затишно… А тут щодня маєш справу з долями, і увесь час вагаєшся: так чи не так?»… І Ольга згадала свою колегу – суддю Зайцеву. Одного разу вона писала рішення поруч з кімнатою, де Зайцева вела судове засідання, і спостерігала за тим, що там відбувається. Суддя сиділа, підперши щоку на рукою, і байдуже переводила очі з прокурора на адвокатів. Судили шахрая з авторинку. Під час процесу всі говорили одночасно. Прокуророві Педан довелося взяти на себе керування, щоб утримати хоч якийсь лад. А Зайцева і далі апатично водила очами, в той час, як прокурор ставила питання учасникам процесу про марки машин, карбюратори і таке інше. Нарешті, суддя вимовила хоч щось: «Дивлюся я на вас, Світлано Миколаївна, ви так у автівках тямитеся…». І пирснула…. А потім знову поглибилася у свої думки. От така суддя Зайцева… І все в неї добре! Побудувала триповерховий замок у передмісті, чоловік з сином її обожнюють і на руках носять. А скільки доль загубила! … Не підмажуть – улупить так, що шукатимуть підсудного, і за десять років вже не знайдуть.

…. І що то за кляте життя: робота-дім-робота-дім?…. Хоч би щось трапилося приємного! Сюрприз би якийсь! І згадала свою бідолашну сестру… Як там наша «зірка» переднювала? І витягла телефон з сумки. А Катя журливо доповіла…

– Сьогодні поїхала в аудиторську фірму. Колись працювала і аудитором, і податківцем, тож роботу знаю. Кого ще брати, як не мене? Приходжу. Фірму тримає бабця років під сімдесят… І зять при ній…. Такий собі – ніякий той зять, років сорока-сорока п'яти, чистий бухгалтер, тільки нарукавників не вистачає. Сидить бабця, вмикає… «Що у вас?» – питається. Я, кажу, претендент, а кличуть мене так-то й так-то. Думаю, десять років друкуюся в центральному бухгалтерському виданні, і якщо ти – серйозний аудитор, то мусиш стежити за спеціалізованою пресою. Бабця навіть не поворухнулася. «Який у вас, питає, службовий список?» А в мене й без публікацій службовий список – бувай здоров. Розповіла коротенько про свій досвід. Кажу, що тлумачити податкове законодавство – мій коник. «Не треба нам того, ми самі все розтлумачуємо», – каже бабця. Навіть образилася, що хтось крім неї його насмілюється трактувати податкове законодавство. «А програми знаєте?» Мені – та не знати? З комп'ютером на «ти» і не лише, як користувач. Віруси з домашнього комп’ютера завжди сама вилучаю: ні чоловіка, ні синів до цього не допускаю. Windows самотужки перевстановлюю, а нещодавно і блок живлення замінила… «Знаю», – відповідаю. «Які знаєте?» Які вам треба? Усі знаю: Word, Excel. 1:С, Галактика… Що ще? Тут бабця пожвавішала. «Excel кажете?» Тут багато хто приходять і брешуть: «Знаю Excel». «А до якої глибини потрібно його знати? Як програміст, чи як? З макросами?» Ну, думаю, капець… Володіти досконало Excel – головна вимога до аудитора! І хто в них обслуговується? А бабця давай мені показувати якісь таблички в Excel. Раптом зніяковіла й зізналася: «Я їх сама лише два місяці вивчаю, може не все знаю, та Excel – таки сила! Це я вам скажу, програма…Всім програмам програма». І посміхається щасливо. «Я так вловлюю, що Excel – це наріжний камінь вимоги до аудиторів на вашій фірмі…»… Бабка гумору не зрозуміла: «Чому?…Ще потрібно викладати свої думки на папері…»… Це вона мені каже… Уявляєш? Я мовчу… А потім кажу: «Я чудово викладаю свої думки на папері… Я часто писала звіти й заперечення на звіти грамотною бухгалтерсько-юридичною мовою…»… Про статті в Лондоні та Нью-Йорку помовчую, звичайно. Та бабця не чує… Знову вмикає… І раптом я розумію: хто я така? Прийшла з вулиці, по оголошенню… Невдаха я для неї! Бо не маю становища у суспільстві. Розумієш? Ні, ти мене не зрозумієш…От у судді є стан в суспільстві, незалежно від того, поганий він або гарний. Навіть ваша голіма суддя Зайцева… А я прийшла з вулиці… Стара дуриндо, відкрий Інтернет, і там всі мої рекомендації! Якщо ти тільки наздоженеш, про що я пишу…І якщо ти знаєш, що таке Інтернет… Зрозуміло, що в цю зашкарублу богадільню, де головна вимога до аудитора – знання Excel, я більше – ані кроку.