Ірина Солодченко - Перекручена реальність

– Так що все-таки означає 40-80 см і більше?

– Це означає, що при дослідженні під мікроскопом на одязі було дуже мало незгорілих і частково згорілих порошинок. Але ці порошинки могли бути загублені при транспортуванні.… Експериментальна стрільба показала відстань 0,5 метра, але через те, що ми не в змозі точно повторити постріл, то дається такий розкид і зроблений імовірніший висновок.

– Більше питань немає.

– Дякуємо за участь.

3 …Ольга сиділа в кріслі у стоматолога й дивилася у вікно…. Поки доктор Топов готував інструменти, вона поринула у свої думки. Вже вересень, кортить у відпустку, але раніше листопада ніяк не вийде. Та може це на краще. Профспілки запропонували путівку до військового санаторію у Партеніті. Що ж, листопад – теж добре… Холодне море, жовтогарячий ліс, пріле листя і найголовніше – мало людей…. Відпочине від натовпу, поблукає спустілими парками, надивиться на прибережні хвилі…. Поміркує про своє життя, зрештою. А поміркувати є про що … Ігор останнього часу геть віддалився… Давно вже не телефонував, не приїздив… Час подбати про своє майбутнє… Та як? Попереду – старість… Невже вона залишиться одна? З віддаленням Ігоря в її житті створилася порожнеча, якої вона так лякалася… Останнього разу він телефонував місяць тому, сказав, що дуже заклопотаний і не має часу довго розмовляти. Проте до неї дійшли чутки про секретарку, з якою він начебто злигався. Та що поробиш? … Конкурувати з секретаркою їй несила. Рано чи пізно це мусило статися… У своїх думках навіть не одразу почула телефонний дзвінок… Доктор Топов все ще колупався у шафі, і Ольга піднялася з стоматологічного крісла і спітнілими руками витягла телефон із сумки. А Ігор без підготовки приголомшив новиною: застрелився прокурор Іллічівського району. Як застрелився? Начебто гвинтівка впала додолу і вистрілила в саме серце. Вона гірко посміхнулася… Ось вона тут ретельно длубається у справі Забарова, а хто буде длубатися у справі з вбивством прокурора? Начебто застрелився… А може застрелили?

Доктор Топов нарешті наблизився до своєї клієнтки, всадовив її у крісло і у черговий раз обдивився її рота. Потім задоволена вмикнув бормашину і почав свердлити спіднього зуба.

– Що ви робите?- видихнула Ольга, відсторонюючи руку стоматолога від себе. – За спідній ми не домовлялися!

– Треба обов'язково його переробити, бо верхній зуб битиме об спідній, – ніби нічого й не сталося процідив Топов…

– А скільки це коштує?

– Пломба -120 гривень, зняття старої пломби – 50 гривень….

– Але чому ви мене не попередили? – обурилася Ольга. – Адже у вас тут кожен рух не менш сотні коштує!

Доктор Топов дивився на неї своїми скляними очима… Анітрохи не збентежившись, він таки швидко досвердлив спіднього зуба, запломбував його і прожогом зняв відбитки… За все це довелося сплатити 360 гривень… І тут Ользі спало на думку, що це – половина пенсії її покійної матері. Подумки вона заприсяглася більше ніколи не переступати поріг цього кабінету й мала лише одне бажання – чимскоріш звідси тікати. Краще було б не комизитися, а просити у зятя телефон іншого лікаря.

– Зробіть мені тимчасову пластмасову коронку, – намагалася схитрувати. – Згодом зробимо постійну. Подивимося як поведеться зуб… А раптом він запалиться? Так навіщо мені витрачатися на постійну коронку?

Та стоматолога Топов не одурити. Він ці фокуси знає…. Піде клієнтка з тридцятигривневою коронкою – й лови вітра в поле. А металева коштує 300 гривень. Є різниця? Отож бо…

– Ні… Не поставлю я вам пластмасову коронку, – відповів Топов жорстко, начебто це було питання життя і смерті.

І почав пояснювати, що пластмасова довго не витримає, що це – порожня витрата грошей, і що треба одразу ставити надійну коронку, а найкраще – металокерамічну за 1000 гривень. Ольга прокляла ту хвилину, коли їй порадили цього «дохтуря».

– Добре,- нарешті погодилася, зціпивши зуби.

Коли вийшла з кабінету, то мала таке почуття, наче у лайно влізла… Що робити? Може, поскаржитися керівництву цієї клініки? Вона трохи поблукала коридорами, почитала розклеєні на стінах оголошення, поприслухалася до розмов пацієнтів, намагаючись або вловити прізвище гарного лікаря або знайти кабінет директора клініки… Раптом вона побачила Топова, який вийшов зі свого кабінету і попрямував коридором, а потім в'юнко звернув праворуч. Ольга інтуїтивно пішла за ним і встигла помітити, як стоматолог сходами піднімався на другий поверх… На другому поверсі Топов звернув наприкінці коридору ліворуч… Знову посунула слідом, та той коридор виявився порожнім…. Аж ось вона зупинилася перед табличкою «Актовий зал». Заглянувши в напіввідчинені двері, побачила яскраво освітлену сцену. Там йшли збори… Сама не розуміючи навіщо їй все це потрібно, Оля потихесеньку зайшла до зали й сіла скраєчку. Коли очі звикли до темряви, побачила, що, дякувати Богові, половина людей у залі була не в білих халатах і на неї ніхто не звернув увагу. На сцені виголошував промову, як можна було здогадатися з його риторики, сам директор клініки, якого вона так шукала. То був миршавий, середніх літ чолов’яга у бездоганному темно-синьому костюмі з червоною краваткою. Говорив керівник про підсумки роботи, про плинність кадрів і таке інше, про що завжди говорять на зборах… Ольга вже хотіла собі йти, коли доповідач почав шпетити своїх підлеглих на всю губу. Аж ніяк не соромлячись і не обираючи слів, він звернувся до стоматологів-терапевтів і сказав їм, що ортопеди теж хочуть їсти… І якщо вони, терапевти, лікуватимуть своїх пацієнтів і зберігатимуть їм всі зуби, то ортопеди покладуть свої зуби на полицю. Тут він розреготався від власної дотепності. В залі теж почулися смішки…