Ірина Солодченко - Перекручена реальність

Важко давати поради, але вбивство – це крайній і найчастіше неприпустимий засіб вирішення проблеми. Адже із цього моменту людина стає вбивцею… Спочатку то – шок: «Я – убивця?». Прокидається зранку в сподіванні, що все то йому наснилося. А потім, коли виявляється, що від факту не забіжиш – спокійне розуміння: «Так… Я – вбивця». І світ від того не перекинувся догори ногами … Та як жити далі? І тут два шляхи: перший – «аби почати…», другий – щире каяття й довічні муки. Та в кожному випадку – клопоту повна голова… Суди, адвокати, ґрати, життя переходить в інший вимір… Всі інші проблеми – не такі вже й важливі… На думці одне: як вивернутися із цієї жахливої ситуації?

…І от суддя питає у батька, якого вбили нізащо на зупинці трамваю: «Яку міру покарання ви вважаєте справедливою?». А батько розводить руки: «Скільки б ви йому не дали, він рано чи пізно вийде з в'язниці й буде жити далі. А мого сина вже не повернеш…». Ось вам ціна того, що ходять українськими вулицями гарячі голови, які просто зняли перетинку з газового пістолета…

Дотепер не вирішено, чи можна дозволити населенню носити вогнепальну зброю? Різні країни по-різному ставляться до цього питання, та обговорюючи відповідний закон в Україні варто замислитися: навіщо властиво людині зброя? Адже її купують не для того щоб у шафі зберігати… Пересічні громадяни можуть і посперечатися на цю тему, а ось слідчі, міліціонери, судді, які надивились всього за свого життя, – майже одностайні у своїй думці: ніякого вільного продажу зброї.

В Україні проект Закону про зброю валяється десь в курних верховнорадівських шафах. Депутатам-мільйонерам ніколи займатися законотворчістю: вони граються в вибори, вираховують як дорожче запродатися, як вгадати, яка партія переможе, щоб вчасно перекинутися… Одне добре: допоки населенню заборонено вільно купувати зброю.

Втім, якщо проставити собі за мету, то і зараз можна придбати собі пістолета на чорному ринку. Але то вже усвідомлений крок людини, яка умисно йде на правопорушення. Покупцеві потрібно вжити певних заходів: довідатися, де продається пістолет і на яких умовах, вступити із продавцем в контакт, провести нелегальні переговори й таке інше. Потім цю зброю потрібно ховати від дітей і близьких, щоб ніхто про неї не довідався. Тобто, нелегальна купівля зброї – свідоме правопорушення, й на такий крок треба зважитися. Через це хоча б пересічні українці не гуляють вулицями з маленьким та дуже небезпечним апаратиком у кишені.

2

За півгодини почнеться чергове судове засідання у справі Забарова… Адвокати з обох сторін ведуть жваву розмову на очах учасників процесу, бо в суді відсутня спеціальна кімната, де вони б мали можливість приготуватися до слухань або навіть погомоніти без зайвих очей. Тож адвокати весело обговорюють свої поточні ділові та сімейні справи у той час, як сестра потерпілого та матір підсудного напружено сидять на протилежних лавах вузького коридору, намагаючись не зустрічатися очами… Їм боляче дивитися на задоволених життям своїх захисників, які наразі весело обговорюють весілля сина Куреника. Сестра потерпілого та матір підсудного розуміють, що навіть за великі суми, які вони платять своїм оборонникам, для них вони – просто чергові клієнти. Ось Щеглова радісно виймає з сумочки фотографії свого онука і показує їх колезі… А чому не втішатися? В них, на щастя, все добре. Їхні діти живі й здорові, одружуються, десь вчаться… Затим Щеглова розповідає колезі, як її син вступав до юридичного, бо таки вирішив піти стопами батьків (чоловік Щеглової – теж юрист, та ще й районний прокурор). А брат Ніни Короєдової вже ніколи ніде не буде вчитися… Проте Щеглова й Ніні демонструє світлини онука. Дівчина журливо посміхається, а в голові інше: коли вона вже отримає моральну компенсацію, щоб сплатити послуги адвоката Щеглової?

Нарешті, Ніна не витримує… Вона встає з лави й виходить до коридору… Там вона дивиться у вікно аж поки її не кличуть. Засідання починається…

– У судове засідання викликаний експерт по балістиці Минтус. Назвіть, будь ласка, свої прізвище, ім'я та по батькові, де живете, коли народилися й де працюєте?

– Минтус Олександр Дмитрович, народився 5 серпня 1965 року, проживаю на вулиці Вишневій 25, працюю експертом-криміналістом у райвідділку міліції.

– Стаж експертної роботи?

– П'ятнадцять років.

– Олександр Дмитрович, суд вам роз'яснює, що ви викликані у судове засідання для допиту, як експерт по кримінальній справі за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивстві й незаконному носінні вогнепальної зброї. Суд вас попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, за дачу свідомо неправдивих свідчень. Це зрозуміло?