Олесь Ульяненко - Серафима

Дiвчина розпрямила плечi i спробувала примостити важкий стакан на колiнi.

- Слухайте, Лєро. Менi треба знати все, що знаєте про свою подругу ви, - сказав док i випив одним махом мартiнi.

- А що вас цiкавить?… - вона кокетливо закусила пальця - досить артистично, як для понтiв, i глянула на нього з-пiд рудих патлiв.

- Усе… - говорить доктор, i думає, що сьогоднi точно заночує у якоїсь секретарки, що ними кишать офiси покiйного Хруста.

Бiкiнi летить через плече.

- Я пiсля цього балакучiша… - дзвiнкий смiх, нiякої сталi.

Ось так Серафима увiйшла в зовсiм непотрiбне їй нове життя.

Грошi, якi вона привезла з собою, Слiпак пропалив на рулетцi, на шльондр, хлопчикiв, до яких ласий був грек Нiкас, хазяїн вiлли. Але скоро з'ясувалося: що анi вiлли, анi грецького громадянства цей чоловiк не мав. Вiн нiчим не рiзнився вiд ослаблого на мiзки Слiпака, який володiв кiлькома мовами, а в ситуацiї з Хрустом прямо таки дав маху - так видавалося на перший погляд. Просто маючи шостий десяток на порозi свого життя, пiдстаркуватого злодiя потягнуло в полуничну романтику. Вiн таки мав надiю, що за допомоги Серафими досягне колишнього успiху. А ще - страх загримiти за ґрати, пiд старiсть. I цим страхом йому вдалося заразити Серафиму. Рiвно двох тижнiв вистачило для того, аби вона зробила висновки: її цiкавить не серце, не душа, а розум, на який вона може опертися.

Єдиною Серафиминою слабиною був секс. Без нього вона не уявляла iснування. Решта - життя, мораль, страждання - лише фiксатори успiху. З iнфантильною жорстокiстю вона вилiплювала цяцьки для себе, використовувала їх, а потiм кидала, коли вони обридали. Напевне, це саме трапилося i з хрустiвськими грошима. Їй обридло йти у тому напрямку, i дiвчина капризно обрала iнший. Дiйшовши до межi, вона затямила урок: цього не варто робити. Не слiд вiдкидати того, що саме прийшло тобi до рук. А прийшло воно не в легкий спосiб.

Вона шукала кохання, та серце зрадило її. Проте, до того були наповненi жовтою пристрастю ночi, довгi романтичнi розмови, великi плани, котрим не судилося збутися.

Вона таки зателефонувала до Юркевича й цим тiльки збiльшила його пiдозру. Хоча доктор ще все тримав при собi, i, власне, що вiн знав? Окрiм плiток дебiлкуватого Чакоса, теревенiв Лєри в лiжку, з яких вiн зробив конкретний висновок: дiвчинка видає себе не за ту, ким є. Але i це його не обходило. Його обходила присутнiсть Серафими у столицi, її папери i грошi, i сама вона. Якщо конкретно - вона йому була потрiбна або живою, або мертвою. Лава пiдсудних його не влаштувала. Так само й Серафиму не влаштовували просто грошi. I вона добре це усвiдомлювала. Саме зараз, коли могла втратити i грошi, i «вишукане товариство», до якого несподiвано увiйшла. Вона враз знову себе вiдчула дворовою дiвкою, там, у тому стотисячному курортному мiстечку. Але її тримала ще одна причина: вiд усього, що тепер чинила, вона отримувала кайф, сильнiший вiд оргазму. Але це траплялося так рiдко.

Задощило. Чорнi низькi хмари, бруднi вали води викликали у неї неприховану огиду. Вони, троє, доживали останнiй тиждень на вiллi, i весь час вона розповiдала - вiдверто, чесно. Сухий вираз очей, голова упiвоберта до чорного квадрату вiкна. Вона розповiдала монотонним голосом, наче зчитувала з чогось невидимого, або як школярка, що розповiдає свiй урок. Вона розповiдала, як вирiзнити в натовпi чоловiка, якiй пiддається однiй iз тисячi отрут. Як подавати трунок, залежно вiд того, чи дощ на вулицi, чи сонце, яка година, i чи немає магнiтних бур; якими хворобами надiлила природа людину, i скiльки вона може прожити з ними без токсикологiчного втручання. Наскiльки важливими є соцiальна установка, самооцiнка, психотип, модуляцiя голосу, характер чоловiка, його любов до речей чи до решти людей, осiб iншої чи своєї статi, чи до тварин; чи «мачо» вiн, чи просто тюхтiй. Про всi фактори, якi треба використовувати, хоча - вона смiялася - для аконiту немає факторiв. Миш'як - це для убогих розумом iстеричок, якi вiдразу гримлять на лаву пiдсудних. Тут вона прикусила губу, вiдчуваючи, що зробила дурний крок, точнiше з нею повелися, як з останньою ганчiркою. По-своєму вона любила i Слiпака, i Нiкаса, але її не приваблювала роль пiдсадної качки в той час, коли в Києвi паряться її мiльйони.

Тiльки зараз зрозумiла, що накоїла. I срiбна лють спалахнула в Серафимi, коли її взяв полiцiйний лейтенант. Вона не знала, хто вiн. Нiхто не знав. Товариш Слiпака по чарцi. Не бiльше. Але мозок Серафими цього разу працював чiтко. I одного дня вона пiшла погуляти сама. Слiпак насторожився, але нiчого в тому дурного не побачив. Серафима нiчого не могла вдiяти. Отут-то вiн помилявся. Вона повернулася за годину: очi палають, зелена чоловiча сорочка, розстiбнута на чотири ґудзики, а пiд нею - нiчого. Слiпак блиснув очима: вiн ще дока, ага, вiн ще себе знає. I вiн справдi став навчати Серафиму того, чого вона не вмiла - мистецтва пiдсипати отруту. Що це справдi мистецтво, Серафима невдовзi переконалася. За три днi вивчила те, що вiдомi отруйницi, клофелiнницi, злодiйки, вiдшлiфовували роками. Слiпак був на сьомому небi.