Олесь Ульяненко - Серафима

- Потримайте його ще три доби, а потiм вiдпустiть. За мною не стане.

Мент розтягнув мармизу в усмiшцi: рябе обличчя, червонi щоки, ямочки на щоках. «Красень! Селекцiя нацiї. Наше майбутнє«, - важко переставляючи ноги, Юркевич виповз пiд мокре вiд спеки i мряки небо. Подумки перехрестився.

Лєра топлес. Iнакше її уявити неможливо. Вона пливла.

Поки пливла в басейнi, вiн дивився на її мiцну задницю, на точенi повнi ноги, руду до неправдоподiбного гриву. Дiвчина допливла до краю, вiдштовхнулася, проробила це ще тричi. Останнього разу вона голосно вiдфоркувала, точно тобi молода лошиця, породиста й дурна. Стоячи на кахлянiй пiдлозi, вона пiдставила плечi пiд рушника i лукаво грала усмiшкою - одними кутиками уст, ховаючи погляд пiд рудими патлами, коли Юркевич обкривав їй спину i витрiщався на груди: гарної грушовидної форми, з широкими коричневими сосками. Лєра мовчки грацiйно пiшла, i вiн бараном поплiвся за нею. Хо-хо, чисто тобi антична богиня. Вода у басейнi напрочуд синя. Летять жовтi хмари. Клята баба, ну, дивися, я тебе провчу, i якого хрiна, чого їй треба лазити в труси собi подiбним. Цього пiдстаркуватий селадон не розумiв. Док iшов за нею краєм басейна i дивився вниз - на її ноги i зад. Бiля дикуватого дерева з велетенськими листками повернулася i ткнула пальчиком на розкидне крiселко.

- Ось вiзьмiть, поставте там, я сяду, а ви примостiться на гамака. Добре?

Жирна трикутна тiнь падала на її голi груди, i доктор намагався туди не дивитися. Лєра вставила сигарету в рота i потягнулася до руки Юркевича з запальничкою, погнавши хвилю мокрої плотi. Юркевич проковтнув сизу хмарку ментолового диму. Лєра вiдкинулася на спину, пускаючи вгору струмiнь диму i демонструючи у всiй красi груди, плечi й усе iнше, що приховувала тоненька смужечка бiлого бiкiнi. «Угу, здорово у неї виходить. Або дається взнаки пам'ять про подружку. Хто, у дiдька, хто у них був чоловiком, а хто жiнкою, а-а, обидвi лизали». Юркевич пошукав свої сигарети, але не знайшов.

- Вiзьмiть мої. Он там, пiд деревом на столику. Вони не ментоловi, - i засмiялася. Смiялася вона дзвiнко, весело. Юркевичу було нiяково, але вiн встав, пiшов, зрiзаючи оком край басейну i двох своїх охоронникiв, узяв сигарети. Лєра лукаво спостерiгала за ним з-пiд лоба, усмiхалася: нахабна молода i дурна кобилиця.

- А ви справдi док?

- Так, - вiн пiдкурив сигарету.

- Я до чого… Зараз кожна сука називається доктором: вiдрiзнити кашель вiд проносу - не треба великого розуму.

- Ваша правда…

З тiнi вийшов високий молодий чоловiк у чорних плавках. Просто тобi чудо природи. Мiцна шия, миловидне обличчя Купiдона, широкi плечi. Доктор вiдчув, як зменшується до лiлiпутських розмiрiв. Юркевич поворушив своїм животом. Навряд, хм, навряд чи вийде. Молодий чоловiк нахилився, поцiлував Лєру у щоку.

- Стасе, це доктор Юркевич. Його цiкавлять мої стосунки з Се… Чи не так, док?

Юркевич подавився димом i йому закортiло зацiдити цiй шарепi в зуби. Не ляпаса влiпить, а прямим - у зуби. Щоб, падло, проковтнула всi.

- А-а-а, - сказав Стас, розсiяно поглянув а на пачку сигарет в руках доктора i зник, наче бздо з штанiв.

- Нi, це не чоловiк. Чоловiк у мене… Ну, добре. Хочете знати, що це за дерево? Не знаю. Так i кажу, що не знаю. Але тато виписав його десь з Африки. Обожнюю Африку. Там такi чоловiки, такi простори.

Там все справжнє, не те що тут. Чи неправда? Ви були в Африцi? - вона знову заховала очi пiд рудими патлами.

- Не доводилося. У Бразилiї був. В Аргентинi. У Штатах, - сказав доктор i витягнув ще одну сигарету з пачки: так багато вiн ще не курив.

- О, Аргентина… Мачо й кокаїн. Ви часом не наркоторгiвець? - безтурботно сказала Лєра, нахилилася. Груди повисли у повiтрi.

Узяла пляшку з мартiнi. Доктор ледь не вдавився димом. Лєра запропонувала, одним жестом, розлити мартiнi по звичайнiсiньких склянках. Вони пили й мовчали. Доктору почало все обридати. Розмова не клеїлася. Нарештi йому дiйшло: їй неприємно говорити про такi речi. «Старий дурню, - так вона десь подумки говорить, - що ти колупаєшся в її життi». Тодi доктор сказав:

- Лєро, здається, наша Серафима потрапила в халепу.

Лєра затягнулася звичним жестом - плечi назад, потилиця на спинцi стiльчика, груди натягнутi, соски стримлять.

- Немає нiчого дивного, - сказала, i викинула недопалок.

- У чому?

- Ви про того е-е-е-е… Якийсь… Розслабтесь. Правда, я вас не клею. Хоча треба було, - очi у неї зараз сумнi, потьмянiлi якiсь. Одними губами бiгає дитяча наївна посмiшка: дядю, а чому ви лапаєте мою цяцьку. Десь так.