Олесь Ульяненко - Серафима

- Мамочка! - закинувши йому на плечi ноги, горлала Серафима на все горло.

Пузатий грек, попихкуючи сигарою, лише хитро мружив око. Вiн погойдувався в крiслi на верандi i чекав, спокiйно постьобуючи з чарки ракiю, коли все закiнчиться, i можна буде обговорити проблеми зi Слiпаком i його дамою. Потiм вони вийшли, разом i почали говорити. Про що - можна лише здогадатися, але не про кохання, i не про праведне життя. У них намiтився план. З того боку вулицi лейтенант, спiвробiтник Iнтерполу, до прiлi мiж половинками заклацав фотоапаратом. Бiльше говорила жiнка - це лейтенанта здивувало. Бiльше говорила вона: степенно склавши руки на животi, так говорять монахинi, або мученицi на католицьких гравюрах. Лейтенант присвиснув, похилитав головою: за багато рокiв вiн навчився бачити рiзних людей i вираховувати їх з першого погляду. Це була ще та штучка. Принаймнi, десь у великому мiстi можна оманутися, зустрiвши цю дрiбну злодюжку - саме так чомусь вiн подумав - на великосвiтськiй туснi в ролi запрошеної гостi. Його зовсiм не хвилювала її врода. Лейтенант любив турчанок - фарбованих блондинок, пухленьких, з опецькуватими нiжками. Тому план про щось бiльше щодо Серафими у нього зiв'яв, як член вiд холодної води. Про бiльше його мiзкам не доходило. Його пiдвела кiлькiсть сiрої речовини в котелку. Серафимi ж туманило голову усвiдомлення: ах, це Любов. Це мало бути востаннє, раз i назавжди, але виявилося - просто востаннє. Нiщо так не ранить i нiщо лишається так довго у тобi, як тимчасове. Серафимi ще треба було це перевiрити. А тим часом…

Чакос пiдiгнав машину пiд парковку. Обличчя у нього зелене вiд недосипу. Вiн вилiз, зайшов у кав'ярню, що навпроти, i просидiв цiлих три години, пиячачи й теревенячи з дiвчатами-офiцiантками. З усiма ними вiн перетрахався, а тому чувся в цiй кав'яренцi затишнiше, нiж у древньому «Альбатросi». Там йому дiвки не давали й трусiв понюхати, навiть за грошi. Саме до «Альбатроса» вiн повинен був їхати. Але упився так, що очi стояли навхрест i руки лазили попiд спiдницi. I йому за це набили писка, викинули на вулицю, де його i пiдгрiб добросердний наряд мiлiцiї. А Чакосу саме якраз не варто було попадати до мiлiцiї. У кишенi у нього знайшовся наполовину вжитий «чек» кокаїну. Вiн їздив дiзнатися, де мешкають батьки Серафими. Звiсно, таких вiн не знайшов. А от кокаїну надибав стiльки, що вистачило б на кiлька рокiв або на кiлька штук хабарiв. Справа була до того кепською, що хоч утнись. I тут Серафимi поталанило на кiлька днiв - лише на кiлька днiв. Юркевич пiд'їхав до мавп'ятника, що який тобi раджа. Чотири машини охорони i вiн - на шестисотому «Мерседесi»… Добродушно переговорив з начальником, передав комусь вiтання. I попросив побачення зi своїм пiдлеглим, хоча той офiцiйно i юридично був

пiд рукою Серафими, яка на той час з переляку чкурнула з сутенером-клофелiнником, колишнiм злодiєм у законi Слiпаком. Цього ще нiхто не знав i не пiдозрював. Ось що було на неї у Юркевича: народжена у мiстi Уманi, що на Черкащинi, приписана на Печерську; спiввласниця кiлькох заводiв, нiчних клубiв тощо… Чакос з вiдвислими розквашеними губами з'явився на побачення i розповiв спочатку одну iсторiю: мовляв, про таку i

про батькiв її у мiстi не чули.

- Де ти, падаль гнилозуба, Чакосе, в сраку довби, шукав?! Тож сидiтимеш хрєново, i довбатимуть тебе в задницю, - спокiйно сказав Юркевич i хотiв вже йти, як Чакос пробовкав ще одну правду.

Про Слiпака.

Юркевич одразу почув на тому боцi, за квартал цiлий, ненависну для всiлякого iнтелiгентного слуху музику - реп. Витягнув двома пальцями хусточку, обiтер лоба. Знову сiв:

- Ану, чмо, розповiдай.

I, захлинаючись, Чакос розповiв усе, що дiзнався про минуле й нинiшнє життя Серафими. Дiзнався вiн мало. Майже нiчого. Бiльше - про Слiпака. Бля, кожен нашорошує вуха, коли його бабу трахають пiд носом. I, звiсно, Юркевич насторожився, але не повiрив. Мiлiцiонер з траченим вуграми обличчям витягнувся. Вiн аж хрюкнув вiд задоволення. Мент був якраз iз тих придуркiв, котрi застрелять людину, а потiм запитують: «А шо такого я зробив?» Обов'язок - штука гiрша вiд зґвалтування. Таки правда, подiбнi бздюхачники не пiднiмають настрою, уявити можна, що робилося у нiмецьких душогубках. Юркевич витягнув другу хусточку i пошукав очима води. Хрiна! Вiн зiгнувся - погибель всього свiту - перднув протяжно i покликав помахом, владним, мiлiцiонера ближче до себе. Коли той вiрнопiддано пiдскочив, док устигнув подумати, що таки здорово, чудово, прекрасно все складається. Вiн би ще доплатив, аби хтось уночi придушив цього уйобка.