Жан Жене - Щоденник злодія

Здесь есть возможность читать онлайн «Жан Жене - Щоденник злодія» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2004, ISBN: 2004, Издательство: ЮнІверс, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Щоденник злодія: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Щоденник злодія»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Жан Жене (1910–1986) — чи не найодіозніша фіґура серед загалу французького письменства XX сторіччя. Як писав один із дослідників творчості письменника: «Розкішнішої прози, ніжу Ж. Жене, годі знайти, не існує агресивніших п'єс, ніж у нього, я не читав поетичніших і жахливіших творів, ніж його».
«Щоденник злодія» — найвідоміший твір Жана Жене.
«Зрада, крадіжка та гомосексуалізм — ось головні теми цієї книжки», — пише про неї сам автор.
Cet ouvrage a été publié dans le cadre du Programme d'Aide à la Publication «SKOVORODA» de l'Ambassade de France en Ukraine et du Ministère français des Affaires Etrangères.
Це видання було здійснене в рамках Програми сприяння видавничій справі «СКОВОРОДА» Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції.

Щоденник злодія — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Щоденник злодія», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ти хочеш, щоб ми повернулися до Франції? Працюватимем у селі.

Я відповів категоричним «ні». Він не розумів ані моєї огиди — не з ненависті — до Франції, ані того, що географічно завершені у Барселоні мої мандри мали продовжуватися все глибше й глибше у найглухіших закутнях моєї душі.

— Але ж я працюватиму сам. Ти просто розважишся.

— Ні.

Я залишав його на лавці з його понурою бідністю. Неподалік груби чи прилавка я курив підібрані вдень недопалки поруч із одним споневаженим молодим андалузцем, чий вовняний светр, білий і зашмульганий, збільшував розміри його тулуба та біцепсів. Потерши руки, як це роблять старі, Сальвадор підвівся з лавки. Він пішов у загальну кухню, щоб зварити юшки і підсмажити на решітці риби. Одного разу він запропонував мені спуститися в Уельву, щоб назбирати помаранчів. Якось увечері, жебраючи для мене, він витерпів стільки принижень, стільки брутальних відмов, аж наважився дорікнути мені, що я дав такого маху в Кріоллі.

— Слово чести, коли ти знімаєш клієнта, то мусиш сам йому платити, — сказав він мені.

Ми засперечалися перед хазяїном, який надумав нас витурити з готелю. Того вечора ми із Сальвадором вирішили назавтра поцупити дві ковдри і заховатися в товарняку, що прямував на південь. Але я виявив таку спритність, що того ж таки вечора прихопив ще й пелерину карабінера. Коли я минав доки, де вони зазвичай стоять на варті, один із них погукав мене. Я зробив те, чого він вимагав, у вартівні. Можливо, не вважаючи за потрібне мені це сказати, він хотів одразу ж підмитися біля колонки; на якусь мить він мене залишив самого, і таким чином я врятувався, прихопивши з собою його простору пелерину з чорного сукна. Я загорнувся в неї і повернувся до готелю, відчуваючи сумнівне щастя: то ще не була радість зради, але в мені вже оселялася підступна збентеженість, яка незабаром змусить мене відкинути докори сумління. Відчинивши двері кав'ярні, я побачив Сальвадора. Серед усіх прошаків вигляд у нього був найжалюгідніший. Його обличчя на колір і на доторк нагадувало тирсу, якою було потрушено підлогу кав'ярні. Я одразу ж упізнав Стілітано, який стояв серед картярів. Наші очі зустрілися. Його погляд затримався на мені, і я зашарівся. Я скинув із себе чорну пелерину, й одразу ж зі мною почали торгуватися за неї. Стілітано спостерігав за цими жалюгідними торгами, не беручи у них участи.

— Покваптеся, якщо вона вам так до вподоби. Вирішуйте. Карабінер напевняка кинеться мене шукати, — сказав я.

Гравці почали відтісняти один одного. До таких доводів вони звикли. Тоді до штовханини приєднався Стілітано, пропхався до мене і запитав французькою:

— Ти парижанин?

— Так. А хіба що?

— Нічого.

Хоч він і перший звернувся до мене, я відчув збентеження і відповів природним у таких випадках майже безнадійним жестом, на який зважується гомосексуаліст, підступаючи впритул до молодика. Щоб приховати своє сум'яття, я вдав, ніби моя задишка від поспіху та метушні. Він сказав:

— Ти добре викрутився.

Я знав, що ця похвала була вдалим розрахунком, але серед жебрущих, який же Стілітано (я ще не знав його імені) був красень! Одна з його рук, кінець якої був аби як перев'язаний, спочивала на грудях, так ніби він носив її на черезплічнику, але я знав, що він не мав руки. Стілітано не був завсідник ані готельної кав'ярні, ані навіть calle.

— А скільки ти візьмеш із мене за пелерину?

— Ти мені за неї заплатиш?

— А чом би й ні?

— Чим?

— Ти що, злякався?

— Ти звідки?

— Я серб. Повернувся з Легіону. Я — дезертир.

Я полегшено зітхнув. Я почувався знищеним. Від надміру почуттів у мені утворилася пустка, яку одразу ж заповнив спогад про одну шлюбну сцену. На балу, де солдати танцювали один з одним, я спостерігав за їхнім вальсуванням. Мені здалося тоді, ніби легіонери, щойно закружляють у парі, щезають. Вони непомітно розчиняються у загальному сум'ятті. Якщо на початку їхній танець «Рамона» виглядав цнотливо, то таким він залишався й далі, коли вони женихалися, обмінявшись у нас на очах усмішками, як міняються обручками… На всі накази невидимого духівництва Легіон відповідав «так». Кожен із них був водночас парою, оповитою тюлем і зодягненою в парадну форму (шкіряне біле спорядження, яскраво-пурпурові з зеленим аксельбанти). Вони, вагаючись, обмінювалися пестощами чоловіка та сором'язливістю дружини. Щоб підтримати напругу почуттів, вони танцювали чимраз легше і повільніше, тимчасом як їхні чоловічі чесноти, занімілі від утоми після тривалого походу, крізь барикади шерехуватої тканини, нерозсудливо наражаючись на небезепеку, зачіпали один одного. Лаковані шкіряні дашки їхніх кепі сходилися, ледь торкаючись. Я відчував зверхність Стілітано. Я намагався схитрувати:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Щоденник злодія»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Щоденник злодія» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Щоденник злодія»

Обсуждение, отзывы о книге «Щоденник злодія» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x