Любко Дереш - Архе

«Шо за маячня? Куди мене занесло?» — торкнуло її зісередини, і Терезка поспіхом пересікла ґалерею, рухаючись до сусідньої кімнати. Ступила в порожній простір лускатих стін і здутої штукатурки й відчула, як стислося її відчуття присутності — до меж єдиної кімнати, наче поза кімнатою не існувало нічого, а отже все, зібране тут, уміщало цілий світ.

Перед очима полискували спалахи денного світла — воно лилося з потоком повітря крізь пропалене вікно, крізь діру у проламаній стелі. Звук… характерний звук.

Терезка переступила поріг кімнати, з к о ж н и м к р о к о м в і д ч у в а ю ч и, я к с п о в і л ь н ю є т ь с я ї ї с п р и й н я т т я — немов перед розфокусованим поглядом пролітає гальмуюче метро.

Біле світло дежав’ю спалахнуло люмінісцентним молоком.

«Але це ж очевидно! Я сто разів тут була!» — подумала Терезка, і ця думка останньою втонула у леткій тиші сили.

Кімната була такою СВІТЛОЮ, такою ЧИСТОЮ, такою СВІЖОЮ в порівнянні з попереднім залом cадогомо ґрафіті, що Терезка відразу ж подумала: «Тут живе магія».

Сильний порив вітру спинив її, змусивши повільно повільно підняти руку дл я захисту очей. Вона виразно чула тріпотіння целофану, і вона побачила, що знаходиться серед Відчуття, заповненого шиплячими вібруючими лініями, вона придивляється і зі здивуванням бачить себе серед простору, затягнутого сяючими шнурками, на яких сушиться білизна. Білі прос тирадла, величезні клапті сяючої тканини, важкої від вологи, з білизни скрапує вода, вітер змушує їх тріпотіти, хлопає і плескає ними, як прапорами, і це наче зграя біло срібних птахів, біло срібних ворон тріпоче довкола неї, голова йде обертом, скрізь вітер полоще полотнища, Терезка губиться і ой, я, здається, задрімала, — подумала Терезка, і видіння білосніжних, мокрих прапорів підодіяльників тане, залишається тільки запах свіжості, такий притаманний цьому моменту. З підводною пові льністю Терезка попра вила волосся і в пере дчутті ЧОГОСЬ облизала вуста.

Глянула ско са на стіну. На плечі мокрим кожухом навали лося розуміння о чевидного й само зрозумілого факту.

Біля неї, на стіні цієї безлюдної келії сили, була написана остаточна Істина Світу, і цей напис був як НОСТАЛЬГІЯ Живіт занімів. Матку викручувало важільцями. Чула, як по ногах стікає теплий менструм.

Вона хоче гля нути за вікно, за вікно, хочу подивитися за вікно, але щось всередині не радило, не рекомендувало, чор т забирай Я ЗАБ ОРОНЯЮ тобі дивитися ти чуєш? Я ЗАБО РОНЯЮ, т а Терезка все менше й менше дослухалася до нього.

Балансуючи на вістрі паніки, вона втупилась у білий прямокутник світла. Вслухалася у свист вітру і пластикове шелестіння.

На підвіконні сиділа велика ворона. Вона роздувалася, химерно ворушила крильми і намагалася злетіти. При цьому чувся звук, наче шарудить целофан. Терезка відчувала, що якась сила утримує птаху на місці.

Терезка відвернула погляд до напису, але очі боялися.

Вони збігли вниз і пробували не дивитися ні на лякаючу ворону, ні на письмена. Щоб паніка не захопила її, Терезка волею підіймала погляд міліметр за міліметром, виколюючи зором гострі тріщини стіни, тектонічні розлами штукатурки, все вище і вище до літер.

На стіні писало (пластикове шелестіння крил) Истина ошеломляющая; она настолько невероятна, что мы каждую секунду предаем ее ради жизни во лжи Терезка кліпнула.

Пластикове шелестіння пакета.

Вона пробіглася фразою ще раз, але не змогла проникнути всередину змісту. Раптом затихло все, (шелестіння) і Терезка знайшла відповідник фрази у світі ідей.

Відчула, як усесвіт звуків заповнився всепоглинаючим шелестом целофану на вітрі. Оглушливим шелестом целофану, який линув з воронячого пір’я.

Вона прочитала вислів іще раз.

Вітер подув сильніше і вирвав ворону з полону. Очі поміняли фокус, і Терезка збагнула, що “ворона” — то простий кульок на сміття. На підвіконні кімнати хтось притиснув цеглиною чорний целофан, що голосно тріпотів на вітрі.

Пластикове шелестіння крил.

Зіниці її розчахнулися, неначе пара чорнильних краплин у крижаній воді.

Тріскотливе заламування поліетиленових фактур на вітрі.

Вигинання довжелезних, повільних ланцюгів макро молекул полімера.

П Л А С Т И К О В Е · Ш Е Л ЕС Т І Н Н Я ·

П А К Е Т А

Ї

ї очі розтулилися, і до них дуже спокійно, к і н е м а т о г р а ф і ч н о с п о к і й н о влилося оглушливе, о с л і п л ю ю ч о о г л у ш л и в е р о з г о р т а н н я с п і р а л і і с т и н и коли Терезка з’являється на вапнякові, я вдаю, буцім дивлюся за грозовий горизонт; намагаюся надати своєму обличчю вигляду висічености з каменю — такий собі Кен Орлині Яйця. Поруч, обіпершися на лопати, стоять маестро та Мендєлєєв. Маестро курить «ПРИМУ рабочую».