Array Array - Монолог самотнього мужчини

Здесь есть возможность читать онлайн «Array Array - Монолог самотнього мужчини» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Год выпуска: 2008, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Монолог самотнього мужчини: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Монолог самотнього мужчини»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Усі без винятку події, описані в романі, імена дійових осіб та назви, крім топонімів, я вигадав. Реальні прототипи деяких позитивних персонажів безумовно існують серед моїх знайомих, приятелів та друзів. Хто себе пізнав – приходьте з пляшкою ужгородського коньяку, лимон та кава у мене знайдуться.
Сергій Батурин
P.S. Людей похмурої вдачі, неврівноважених, записних моралістів, членів товариства «Тверезість», проповідників ханжества, невігласів, трамвайних хамів, соцреалістів, літературних піжонів, естетів, махлярів, дурисвітів, носіїв тоталітарного світогляду, літредакторів, злостивців, кілерів, блюзнірів, а надто –хворих на манію величі провінційних журналісток прошу цим текстом себе не утруднювати.

Монолог самотнього мужчини — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Монолог самотнього мужчини», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Фредерік Дар і в Африці залишився би Фредеріком Даром: п’ять сторінок на день, п’ять романів на рік; дві сотні книжок і понад двісті мільйонів загального накладу!

— Жодних аналогій! – відрубав я. – Український, а не російський, і край!

— Чому? – сполотнів від граничного напруження свого IQ німець.

— Тому що Україна – не Росія!

Він і цього разу нічого не зрозумів. Та як йому поясниш, що ми аж так надто довго мали обмежене право на своє, що мало не почали його забувати, а тепер заходилися його відшукувати і ладні й в самого дідька знайти вкраїнське коріння.

Ріхард привіз із собою кілька листів, що їх строчив Карл–Отто фон Пферденкруп з окупованої України. Там, правда, жодного натяку на якусь Марію, зате топонімів таки чимало.

Виявляється, дядечко служив по інтендантській лінії, на фронті не був і особисто не стріляв, а лише постачав вермахту провіант, заготовляючи його в тилу. Не знаю, хто гірший ворог: той, хто стріляє в озброєного чужого солдата, чи хто зводить з двору єдину корову, лишаючи напризволяще цілу родину, прирікаючи її у найліпшому випадку на голодне виживання.

Ні, я не відчуваю ворожнечі ані до німців як таких, ані до померлого інтенданта, тим паче – до його родича, який, чесно кажучи, має мізерний шанс перетворитися на спадкоємця. Ми з ним чудово порозумілися і без фонду «Взаєморозуміння», випивши у перший же день за знайомство пляшку «Тиси» — до краплі і «Корну» — майже до половини. Війна – штука апріорі неправедна; та, — найжорстокіша, – так давно закінчилася, що і прадіди далеко не в усіх на ній воювали, але у мене з дитинства якесь болісне відчуття несправедливості.

То я почав про топоніми. Ми склали реєстр усіх сіл та селищ, які згадував у листах пан інтендант, відкинули ті, що відносилися до Чернігівської, Житомирської та Полтавської областей, проаналізували залишки і вирішили починати з тих районів Київської, де мали найбільші шанси. Найчастіше згадувалися у листах населені пункти Обухівського та теперішнього Іванківського районів.

Вже зранку помандруєм – вирішив я. Тоді–то і подзвонив до Німеччини.

Кохання – к?хання, з вечора й до рання! Через тебе зависли у повітрі і можуть шубовснути у гуманітарний вакуум сто мільйонів ойро, через якесь губате дівчисько з вологими очима, що наважилося (с?ме — наважилася, бо на вигляд – зовсім не нахабне) закохатися під час війни у ворожого офіцера. І він теж – Вася з гербом та з?мком. Він що, не знав, що закони його фатерлянду, який тоді тимчасово звався Третім рейхом, не дозволяли шлюбів з «неарійцями»? Нащо дівці голову морочив? За будь–якого закінчення війни ці стосунки були безперспективними. Та якщо гроші їй залишив через шістдесят років і так з іншою і не одружився – виходить, кохав?

Їй, тій Марії, не більше двадцяти на фото. Тобто, тепер — десь вісімдесят, плюс–мінус три–чотири роки. Чи жива ще?

Ну, я розумію: залізна завіса, сталінізм, два світи – два способи життя… Але чого ж пан барон не шукав свою трепетну Марічхен у ті часи, коли плямоголовий генсек цілувався з канцлером на прізвище Капуста? Коли в них розтягували по камінчиках Берлінську стіну , а у нас вчорашні дисиденти у вишиванках збирали двохсоттисячні мітинги? Тут тобі до послуг усі Червоні Хрести, Меморіали, Просвіти, газети та ТБ – що хочеш. Це ж сенсаційна для тих часів тема: два тоталітарних режими не збороли їхнього кохання!

Ні, згадав лише перед самісінькою депортацією до Вельзевула.

Хоча, може, я і помиляюся, не виключено, що дядечко побоювався, що у неї – родина і його поява буде недоречною? І до чого така умова? Хай би небіж отримав свою частку, а нотаріус Фартманн разом із партнерами розшукував цю Марію чи її нащадків. Але зробив хай через дупу, але по–своєму. Оце вже вдача. Справжній арієць, характер нордичний!

Не можу я зрозуміти його логіки. Що тут скажеш? Україна – не Німеччина!

Причепурилася та Марія перед фотографуванням. Аби виглядати на картці. Ну, це правильно. Хоча жінки, як на мене, надають забагато уваги словосполученню зовнішній вигляд. І вкладають у нього надміру сенсу. «Я для себе так вдяглася та нафарбувалася!»

Дозвольте трішечки засумніватись! Нині який сексотип у моді? Не кажу – кращий чи гірший, саме – модний? Довгі ноги, сіднички, кожна з кулачок, і великі груди [2] Та лише за справжні стегна Джей–Ло – слава Колумбові та хай живе Південна Америка! ? Чи не звідси – високі підбори, обтягуючі штанці та глибокий виріз? А колись, як модні були пишні форми, жінки для себе робили ватяні накладки на зад і вшивали обручі у спідниці? У Східній Африці мужчини вважають красивою довгу шию, то жінки для себе витягують її мідними кільцями до такої довжини, що без тих ободів і голови тримати не можуть? А на Сході, де бажана маленька ніжка, жіноцтво для себе нівечить кінцівки колодками?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Монолог самотнього мужчини»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Монолог самотнього мужчини» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Монолог самотнього мужчини»

Обсуждение, отзывы о книге «Монолог самотнього мужчини» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x