Валерій Лапікура - Кобиздохівські оповісті

Та якогось дня помітив, що люди, вітаючись із ним, ледь сміх стримують. Спочатку подумав на дурний свій розум, що форма одягу не в порядку, чи якась ворона на кашкет згори капнула. Подивився спереду, штани ззаду полапав, картуз перевірив - ніби все гаразд. Дістав з внутрішньої кишені дзеркальце, зиркнув: мордяка на місці. І все, що мордяці належить - теж без змін. А у простого народу замість учорашнього страху - в очах бісики. На завтра - те ж саме. І післязавтра… Тут уже Сученков про найгірше подумав: що хтось зі своїх же на нього „стукнув”. І настає кінець взірцевій службі та приємним привілеям.

Обережненько навів довідки у кадрах - ні, начебто все гаразд. А народ продовжує посміхатися. Пара діточок - із розкуркулених сімей - так взагалі шкіряться, як середа на п’ятницю. Сученков уже збирався до районного психіатра піти - може, йому ті смішки з чужої лемішки тільки ввижаються? Перепрацював.

Та щось як підштовхнуло його одного разу не дерти носа до неба, а озирнутися. Зробив він це - і закляк. Виявляється, як тільки Сученков вибирався на кобиздохівські простори зі своєї казенної комори, одразу за ним тихесенько ззаду прилаштовувався якийсь собацюра. І що характерно - за статевими ознаками - сучка. Миршава така, хвоста спід реп’яхів не видно, а що виробляє. Як тільки Сученков комусь за звичкою недбало козирне, триклятуща сучка присідає на задні лапи, а праву передню зводить до вуха. Точнісінько, як сам оперуповноважений!

Чекіст за наган, сучка в кущі, він у крик, а вона десь у гущавину зашилась і звідтіля передражнює: підвиває точнісінько з його інтонаціями. Дорослі в регіт, а дітлахи взагалі по землі качаються.

Оцей беріївський вишкребок, хоч і гад, а свій розум мав. Змикитив, що сучка не сама його передражнювати додумалась, а навчив її якийсь місцевий сподвижник академіка Павлова. Ще трохи звивинами покрутив - і дійшов висновку, що це справа рук і розуму Толі Сметани. Але наш завклубом теж не в тім’я битий, бо небезпеку прорахував одразу. Анекдотів з антирадянським підтекстом не розповідає, владу не критикує, незадоволення об’єктивними труднощами відбудовного періоду не висловлює. У клубі все теж згідно інструкції: над входом здоровенний портрет Вождя, ліворуч і праворуч від сцени ще два шедеври соцреалізму: одесную Вождь з дітками, спасибі, мовляв, товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство, а ошую дві дівиці симентальської вгодованості у спортивних трусиках і маєчках стоять з квітами в руках на стадіоні, задерши голови. А над ними в хмарах - найкращий друг усіх радянських фізкультурників у білому кітелі з золотими погонами. Картини Толік якомога вище повісив, бо дітки в селі, знаєте, переважно без батьків росли, а матері з ранку до ночі на колгоспних полях горбляться. Тож виховання і не вистачає. Ще прималюють - в кращому випадку - вуса дівчатам, а то й роги Вождю. А ти потім за них відсиджуй.

Аж якось перед Першим травня зайшов Сученков до клубу і аж затрусився від радості. Пальцем Сметану покликав і каже так, начебто знічев’я:

- А на кого це у тебе товариш Берія схожий?

Там на стінці тодішнє керівництво висіло. Їх усіх до одного Сметана сам перемалював - по клітинках з журналу „Огонёк”. Із Лаврентієм Берією справді, як придивитися, конфузія вийшла. Чи то в Анатолія художнього таланту на таку паскудну роботу не вистачило, чи то навпаки - його рукою якась вища сила водила, але факт є фактом. Сученков правильно додивився. Сметана так, задля годиться, перепитав:

- Ну й на кого товариш Берія схожий?

- На Гіммлера! - радісно заверещав опер, - попався, голубчику!

У важкі хвилини хорошим людям приходить осяяння. Врятувало воно і Толю.

- На кого, кажете, схожий товариш Берія?

- На Гіммлера, - повторив товариш Сученков, не помітивши філологічної пастки.

- Так, товариші, - звернувся завклубом до людей, які зібралися кіно дивитися. - Всі чули? Оцей зсучений сказав, що наш товариш Берія, вірний соратник товариша Сталіна схожий на фашистського ката Гіммлера. Ще раз питаю: всі чули?

Він міг би й не перепитувати, бо народ одразу збагнув у чому справа і дружно подав голос:

- Чули, чули. Всі чули!

Опер зблід і знову задрижав, але вже від великого переляку:

- Товариші, я портрет мав на увазі, а не товариш Берію особисто!

- А ти, падло, не викручуйся, - суворо сказав Толік, - бо знаємо добре, що ти мав на увазі. Товаришів свідків прошу записуватися.

Сученков кинувся тікать, і то так стрімко, що наступив на хвіст отій миршавій сучечці, яка, виявляється, протягом усієї розмови сиділа у нього за спиною все в тій же позі - з правою лапою коло вуха.