Чак Палагнюк: Щоденник

Відпочивальники протискуються крізь припарковані авто. Шкіряні штани та маленькі чорні сукенки. Темні окуляри та шовкові сорочки. Золоті прикраси. А над ними — вивіски та логотипи корпорацій.

Графіті Пітера: «…ваша кров — то наше золото…»

Поміж Місті та натовпом стоїть перед камерою репортер. Позаду нього юрмиться натовп, люди піднімаються готельними сходами і входять до вестибюлю; репортер питає:

— Ми в ефірі? — Потім приставляє два пальці однієї руки до вуха і, не дивлячись в камеру, каже: — Я готовий.

Детектив Стілтон сидйть за кермом свого авто, а поруч із ним — Місті. Обидва спостерігають, як Ґрейс та Гарроу Вілмот піднімаються парадними сходами, причому Ґрейс підняла і притримує своє довге плаття кінчиками пальців однієї руки. Гарроу тримає її за другу руку.

Місті дивиться на них. Камери теж дивляться на них.

І детектив Стілтон каже:

— Вони не стануть щось учиняти. При такому напливі народу.

Найстарше покоління кожної родини — Бертони, Гайленди та Петерсени — аристократія острова Чекайленд, разом із натовпом глядачів вони входять, високо піднявши голови, до готелю.

Застереження, що його залишив Пітер: «…ми повбиваємо всіх Божих дітей, щоб урятувати своїх…»

Репортер перед камерою піднімає мікрофон до рота і каже:

— Поліція та начальство округа дали добро на вечірній прийом сьогодні на острові.

Натовп зникає в тьмяно-зеленому вельветовому ландшафті вестибюлю, наповнивши лісову галявину посеред полірованих та лакованих дерев. Потужні стовпи світла врізаються в морок, важкі, як кришталеві люстри. Дивани у формі валунів, порослих мохом. Табірне вогнище, таке схоже на камін.

Детектив Стілтон питає:

— Хочете увійти?

Місті каже, що ні. Там — небезпечно. Вона не збирається повторювати помилку, яку вона завжди робила. Якою б та помилка не була.

Зі слів Гарроу Вілмота.

Репортер каже:

— Сьогодні увечері сюди прибудуть усі великі та маленькі цабе.

Раптом з’являється дівчинка. Незнайомка. Чиясь донька з коротким темним волоссям; вона піднімається сходами до готельного вестибюлю. Блищить її перстень із перидотом. Куплений на гроші, що їх Місті заначила з чайових.

Це Теббі. Ясна річ, Теббі. Подарунок майбуттю від Місті. Спосіб Пітера втримати свою дружину на острові. Приманка, щоб заманити її в пастку. Миттєвий зелений спалах — і Теббі зникає всередині готелю.

Сьогодні, у темряві похмурої лісової галявини, серед зеленого вельветового пейзажу у вестибюлі, спрацьовує протипожежна сигналізація. Один довгий пронизливий дзвінок, він виривається з парадного входу так гучно, що репортер аж сіпнувся і скрикнув:

— Здається, у нас неприємності!

Відпочивальники, чоловіки із зализаним назад волоссям, темним та скучерявленим за допомогою якогось лаку. Жінки — геть усі блондинки. Вони щось вигукують, намагаючись перекричати дзеленчання сигналізатора.

Місті Вілмот, найталановитіший мистець за всю історію людства, продирається крізь натовп. Хапаючи і відтягуючи вбік присутніх, вона пробирається до сцени в «Дерев’яно-золотій їдальні». Відштовхуючи лікті та сраки отих кістлявих чужинців. Уся стіна за сценою задрапірована і готова до відкриття. Фреска, її робота, і досі прихована від очей. Запечатана. Її подарунок майбуттю. Її бомба з годинниковим механізмом.

Її мільйон мазків, належним чином складених докупи. Сеча корів, що їли мангові листки. Чорнильні мішечки каракатиць. Уся ота хімія та біологія.

Її дитина десь тут у натовпі. Теббі.

А сигналізатор дзвенить та дзвенить. Місті ступає на стілець. Потім ступає на стіл, столик номер «шість», де поклали Теббі, коли вона потонула, і де Місті дізналася про те, що Ангела Делапорте зарізали на смерть. Вона стоїть над натовпом, люди на неї дивляться, а чоловіки-відпочивальники весело вишкіряються — Місті не вдягнула ані ліфчика, ані трусів.

Її воскресле весільне плаття зіжмакалося в неї поміж стегнами; Місті вигукує:

— Пожежа!

Обертаються голови. Очі піднімаються на неї. У проході їдальні з’являється детектив Стілтон і починає плисти крізь натовп.

Місті вигукує:

— Геть звідси! Рятуйтеся! — Місті кричить: — Якщо ви тут залишитеся, трапиться щось жахливе!

Застереження — Пітера. Місті поливає ним натовп, як Пітер поливав стіни спрей-фарбою.

«Ми повбиваємо всіх Божих дітей, щоб урятувати своїх».

За нею бовваніє завіса, закриваючи всю стіну, її автопортрет, те, що Місті сама про себе не знає. Те, що вона не хоче знати.