Чак Палагнюк - Щоденник

Пітер огорнув її однією рукою за плечі. А другою рукою натиснув їй ногу під коліном, і вона зігнулася. Він опустив її на мармурову підлогу галереї і сказав:

— Te amo, Місті.

До речі, це прозвучало досить несподівано.

Налігши на неї своєю вагою, Пітер сказав:

— Ти страх як багато знаєш… — і поцілував її.

Мистецтво, натхнення, кохання — їх так просто препарувати. Пояснити до краю і вичерпно.

Райдужно-зелений барвник та «зелена крушина» — це сік квітів. Фарба «капагська коричнева» — це ґрунт з Ірландії, шепотіла Місті. Кіновар — це яскраво-червона руда, яку збивають стрілами з високих іспанських круч. Бістр — це жовта сажа спаленого бука. Кожен шедевр — це просто ґрунт і попіл, змішані якимось ідеальним чином.

Попіл до попелу. Пил до пилу.

Навіть коли ви цілувалися, ти заплющував очі.

А Місті свої не заплющувала, але на тебе не дивилася, а дивилася на твою сережку. Срібло, потьмяніле майже до коричневого кольору, з шишечкою прямокутних скляних діамантів, які мерехтіли в темному волоссі, що спадало тобі на плечі, — і це Місті дуже подобалося.

Того першого разу Місті безупинно казала тобі: «Фарба «Деві сіра» — порошковий сланець. «Бременська блакитна» — це гідроксид міді та карбонат міді, смертельна отрута». Місті казала: ««Блискуча яскраво-червона» — це йод і ртуть. Фарба «кістяна сажа» — це перепалені кості…»

Фарба «кістяна сажа» — це перепалені кості.

«Шелак» — це гівно, яке залишає тля на листі та гілках. «Франкфуртська сажа» — це перепалена виноградна лоза. У масляних фарбах використовується олія давлених волоських горіхів або макових зерен. Чим більше ти знаєш про мистецтво, тим більше воно стає схожим на чаклунство. Усе перемелюється, змішується та запікається — як на кухні.

Місті й досі говорила, говорила, говорила, але то було через кілька днів, галерея за галереєю. То було в музеї, де її картину з високою кам’яною церквою приліпили до стіни між Моне та Ренуаром. Коли Місті сиділа на холодній підлозі, затиснувши між ногами Пітера. Уже вечоріло, і музей був безлюдним, як пустеля. Пітер, притиснувшись своєю ідеальною головою з чорним волоссям ДО ПІДЛОГИ, простягнув догори руки і, засунувши їх під її светр, крутив їй соски на грудях.

Обома твоїми руками. Фізіологи-біхевіористи твердять, що людські істоти злягаються лицем до лиця саме через груди. Жінки з великими грудьми приваблювали більше партнерів, котрі наполягали на грудних пестощах під час статевого акту. У результаті народжувалося більше жінок з успадкованими великими грудьми. А це, у свою чергу, ще більше стимулювало секс обличчям до обличчя.

А тут, на підлозі, з руками Пітера на своїх грудях, з його набряклим прутнем у трусах, Місті, обхопивши його стегнами, розповідала, як Вільям Тернер, створюючи свій шедевр про Ганнібала, який долав Альпи, щоб знищити салаську армію, поклав у його основу свою пішу прогулянку в йоркширській глибинці.

Ще один приклад того, що все є автопортретом.

Місті розповіла Пітеру про те, що можна дізнатися з історії мистецтва. Що Рембрандт нахлюпував фарбу таким товстим шаром, що люди жартували, що кожен його портрет можна взяти за ніс і підняти.

Її волосся звисало вниз, а по обличчю рясно котився піт. Її повні ноги тремтіли, виснажені, але все одно тримали її верхи на Пітері. А вона ковзала на бульбі в його трусах.

Пальці Пітера міцніше вхопилися за її груди. Його стегна підкинулися догори, а м’яз orbicularis oris щільно заплющив його очі. Трійчастий м’яз опустив куточки його рота, оголивши нижні зуби Пітера. Його пожовклі від кави зуби вгризлися в повітря.

Гаряча волога пульсувала, витікаючи з Місті, а у Пітера в трусах пульсував настовбурчений член, все ж інше зупинилося. Вони обидва перервали своє дихання на один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім довгих секунд.

А потім вони обоє зів’янули, виснажені. Тіло Пітера розслаблено розтяглося на підлозі. Місті пласко розпростерлася на ньому. І вони, і їхня одіж склеїлися воєдино рясним потом.

А зі стіни на них дивилася картина із зображенням високої церкви.

І в той самий момент до них підійшов охоронець музею.

У темряві звучить голос Ґрейс, і він каже Місті:

— Робота, яку ти робиш, купить свободу твоїй родині. — І додає: — Відпочивальники тепер не з’являтимуться тут десятиліттями.

Якщо одного дня не прокинеться Пітер, Ґрейс та Місті — останні з Вілмотів.