Чак Палагнюк - Щоденник

І лікар говорить, говорить і говорить.

Усі оці містики впродовж усієї історії та в усьому світі шукали свій шлях до просвітленості через фізичні страждання.

А Місті просто малює й малює.

— І ось що цікаво, — чути голос лікаря. — Згідно з фізіологією роздвоєного мозку, ваш мозок розділений навпіл — як грецький горіх. Ліва півкуля вашого мозку відповідає за логіку, мову, обчислення та міркування, — каже він. — Це та половина, яку люди сприймають як особисту ідентичність. Це свідома, раціональна та повсякденна основа нашої реальності.

Правий бік вашого мозку, — каже лікар, — осердя вашої інтуїції, емоцій, проникливості, а також навичок розпізнавання стандартних схем та стереотипів. Вашої підсвідомості.

— Ваш лівий мозок — це науковець, — пояснює лікар. — А ваш правий мозок — це мистець.

Він каже, що люди проживають життя лівою частиною свого мозку. Підсвідоме може прослизнути у свідомість лише тоді, коли хтось зазнає дуже сильного болю, чи страждає, чи хворіє. Коли хтось зазнає травми, чи хворіє, чи тужить за померлими або ж знаходиться в стані депресії, то правий бік мозку може ненадовго взяти гору над лівим, на мить, коротку, як спалах, і забезпечити доступ до божественного натхнення.

Спалах натхнення. Мить осяяння.

Французький психолог П’єр Жане назвав такий стан «пониженням розумового порога».

Лікар Туше каже французькою: «Abaissement du niveau mental».

Коли ми пригнічені, голодні чи коли нам боляче.

Згідно з твердженнями німецького філософа Карла Юнґа, це дає нам можливість сполучитися з універсальною сукупністю знань. З мудрістю, накопиченою людством за всі часи.

Карл Юнґ — це коли Пітер розповідав Місті про неї саму. Золото. Голуби. Канал Святого Лаврентія.

Фріда Кало та її кровоточиві рани. Усі великі мистці — інваліди.

Як стверджує Платон, ми нічого не вчимося. Наша душа прожила так багато життів, що ми знаємо все. Тож учителі та навчання можуть лише допомогти нам пригадати те, що ми вже знаємо.

Наші нещастя. Придушення нашого раціонального розуму є джерелом натхнення. Муза. Наш ангел-охоронець. Страждання виводить нас з-під нашого раціонального самоконтролю і пропускає крізь нас канал божественного натхнення.

— Досить тривалий стрес, — каже лікар, — позитивного чи негативного — любові чи болю — здатен пригнобити наш здоровий глузд і принести нам ідеї та здібності, яких ми ніколи не досягнемо жодним іншим способом.

Те ж саме сказав би-й Ангел Делапорте. Метод Станіславського — метод фізичної дії. Надійна формула отримання чудес на вимогу публіки.

Лікар крутиться побіля Місті, і вона чує на своєму лиці його теплий подих. Запах шинки й часнику.

Її пензель зупиняється і Місті каже:

— Готово.

Хтось стукає в двері. Клацає замок. Потім чується голос Ґрейс:

— Як вона, лікарю?

— Працює, — відповідає він. — Ось, поставте номер — це вісімдесят четвертий. Покладіть його до решти.

І Ґрейс каже:

— Місті, люба, нам здалося, що тобі буде цікаво знати — ми намагалися зв'язатися з твоєю родиною. Стосовно Теббі.

Чути, як хтось зняв полотно з мольберта. Кроки несуть полотно через кімнату. Яке воно з вигляду — Місті не знає.

Теббі вже не повернути. Може, Ісус зміг би або джайністи. Але більше ніхто. Нога Місті в гіпсі, її донька загинула, її чоловік у комі, а сама вона — у пастці і поволі в’яне, отруєна головними болями, — якщо вірити лікарю, вона могла б ходити по воді. Воскрешати мертвих.

Лагідна рука лягає їй на плече, і голос Ґрейс каже їй на вухо:

— О четвертій, на мисі.

Усі будуть там, увесь острів. Так само, як і на похороні Гарроу Вілмота. Лікар Туше бальзамує тіло у своїй діагностичній кімнаті із зеленими кахлями, металевим бухгалтерським столиком та засидженими мухами дипломами.

Прах до праху. Її дитина в урні.

Мона Ліза Леонардо да Вінчі — це лише тисяча тисяч мазків фарби. Давид Мікеланджело — лише мільйон ударів молотком. Усі ми — мільйони шматочків, складених докупи належним чином.

З очима, міцно заліпленими плівкою, з розслабленим обличчям-маскою, Місті питає:

— Хто-небудь ходив сказати Пітеру?

Хтось зітхає, спочатку довгий вдих, а потім — видих. І Ґрейс питає:

— А що б це дало?

Він — її батько.

Ти — її батько.

Сіра хмаринка Теббі полетить за вітром. Полетить уздовж берега назад — до міста, до готелю, до будинків та церкви. До неонових вивісок та рекламних щитів, логотипів корпорацій та торгових марок.

Милий, дорогий Пітере, вважай, що тебе вже сповістили.