Чак Палагнюк - Щоденник

Отак промовляючи, лікар Туше розповідає, що християнські мученики були послідовниками джайністів. Кожного дня свята Катерина Сієнська тричі хльостала себе батогом. Перше побиття було за її власні гріхи. Друге — за гріхи нині живущих. А третє призначалося за гріхи померлих.

Святого Симеона канонізували після того, як він простояв на стовпі, відкритий усім стихіям, аж поки не згнив заживо.

Місті каже:

— Готово, — і чекає на новий аркуш паперу, на нове полотно.

Чути, як лікар бере в руки щойно закінчений малюнок. І каже:

— Пречудово. Чисте натхнення.

Його голос затихає, коли він віддаляється в протилежну частину кімнати. Чути шкрябання — то він записує олівцем номер на звороті. А за вікном — океан. Його хвилі сичать і вибухають. Він кладе малюнок побіля дверей, а потім його голос знову наближається, гучнішає, і лікар питає:

— Вам знову потрібен папір чи полотно?

— Байдуже. Полотно, — каже Місті.

Відтоді, як загинула Теббі, Місті не бачила жодного зі своїх творів. Вона питає:

— А куди ви їх відносите?

— В одне безпечне місце, — відказує доктор Туше.

Її місячні затрималися майже на тиждень. То від голоду. Вона не хоче мочитися на контрольні палички для визначення вагітності. Пітер уже виконав своє завдання, він привіз її сюди.

А лікар каже:

— Можете починати. — Його рука огортає її руку і підносить її до шорсткої, туго натягнутої тканини, вже покритої шаром кролячого клею.

Іудеї-есбї, каже лікар, початково являли собою, групу відлюдників-персів, які поклонялися сонцю.

Відлюдниця. Отак вони називали жінок, замурованих заживо в підвалах соборів. Замурованих, щоб дати споруді душу. Ідіотська історія будівельних підрядчиків. Замуровували в стіни віскі, жінок та кішок. І її чоловік теж це робив.

Ти.

Місті на мансарді як у пастці, бо її не відпускає гіпсовий злиток. А двері й досі замикаються ззовні. Якщо ж вона заприндиться, то в лікаря завжди напоготові шприц з якоюсь рідиною. О, Місті цілу книгу може написати про відлюдників!

Есеї, розповідає лікар Туше, жили осторонь від звичайного світу. Вони тренувалися, долаючи тривалі хвороби і тортури. Вони покидали свої сім’ї та маєтність. Вони страждали, вірячи, що безсмертні душі обманом змусили зійти вниз і набути фізичної форми, іцоб займатися сексом, пиячити, вживати наркотики та обсідатися.

Есеї навчали молодого Ісуса Христа. Вони навчали Іоанна Хрестителя.

Вони називали себе зцілителями і творили всі ті чудеса, що їх творив Христос: зціляли хворих, воскрешали мертвих, виганяли демонів — ще за багато сторіч до Лазаря. Джайністи перетворювали воду на вино ще за багато сторіч до есеїв, які робили це ще за багато сторіч до Ісуса.

— Можна повторяти одні й ті ж чудеса багато разів, поки ніхто не пам’ятає останнього разу, — каже лікар. — Але ж ви пам’ятаєте.

Так само, як Христос називав себе каменем, від якого відмовилися мулярі, джайністи-відлюдники називали себе колодами, від яких відмовилися всі теслярі.

— їхня ідея, — каже лікар, — полягає в тому, що пророк має жити окремо від людей, відмовившись від задоволень та зручностей заради контакту з божественним.

Полет приносить на таці обід, але Місті не хоче їсти. За своїми заплющеними повіками вона чує, як їсть лікар. Чує чиргикання ножа та виделки nb тарілці. Чує торохтіння льоду в склянці води.

Він гукає:

— Полет?

З повним ротом лікар Туше каже:

— Візьміть, будь ласка, оті малюнки, там, біля дверей, і покладіть разом з іншими в їдальні.

«Одне безпечне місце».

Чути запах шинки та часнику. Ще також щось шоколадне — пудинг чи кекс. Чути, як лікар жує, чути кожен вологий звук кожного ковтка.

— Цікавий аспект, — каже лікар, — коли біль використовується як духовний інструмент.

Біль і втрата. Буддійські монахи сидять на покрівлях, аж поки не досягнуть просвітлення. Усамітнені та відкриті сонцю й вітру. Їх можна порівняти зі Святим Симеоном, що зогнив на стовпі. Чи з йогами, що стоять непорушно впродовж сторіч. Чи з американськими індіанцями, які мандрували в пошуках видінь. Чи з голодуючими дівчатами в Америці дев’ятнадцятого сторіччя, які посталися до смерті, щоб продемонструвати своє благочестя. Чи зі святою Веронікою, чиєю єдиною їжею були п’ять апельсинових зерняток у пам’ять про п’ять ран Христа. Чи з лордом Байроном, який постився, очистився і здійснив свій геройський заплив через Геллеспонт. Романтичний дистрофік. З Мойсеєм та Ілією зі Старого Заповіту, які посталися, щоб до них прийшли видіння. З англійськими відьмами сімнадцятого сторіччя, які постилися, щоб мати змогу чаклувати. Чи з крутливими дервішами, які виснажували себе, щоб стати просвітленими.