Чак Палагнюк - Щоденник

Вона купує альбом акварельних аркушів із дрібнозернистого холодно-пресованого паперу розміром 19 на 24 дюйми. Торгова назва аркушів такого розміру — «Роял». Папір розміру 23 на 28 дюймів називається «Елефант». Аркуш 26,5 на 40 дюймів — це «Подвійний елефант». Це вільний від кислот 140-фунтовий папір. Місті купує художні планшети — полотно, розтягнуте і наклеєне на картон. Вона купує планшети розміру «Супер-Роял» та «Імперіал» і «Антиквар».

Вона волочить усе це до каси, і вартість цього добра настільки перевищує п’ятдесят доларів, що їй доводиться зарахувати решту на кредитну картку.

Якщо в тебе виникає спокуса поцупити тюбик паленої сієни, то саме час прийняти маленьку пігулку із зеленими водоростями від доктора Туше.

Пітер часто казав, що завдання художника — витворити порядок із хаосу. Надати сенс фактам, що не мають сенсу. Скласти мозаїку з найрізноманітніших шматочків. Ти перетасовуєш і переробляєш. Витворюєш колаж. Монтуєш. Збираєш воєдино.

Якщо ти на роботі, і за кожним столиком чогось чекають, а ти в цей час і досі ховаєшся на кухні, щоб зробити зарисовки на обривках паперу, то час прийняти пігулку.

Коли ти пред’являєш відвідувачам чек за вечерю, а на звороті цього чека ти намалювала маленький етюд у світлі й тіні — ти навіть сама не знаєш, звідки його видобула, бо цей образ просто виник у твоїй уяві, начебто нічого особливого, але все одно ти боїшся загубити цей етюд, то, значить, настав час прийняти пігулку.

— Оті начебто дрібні й непотрібні деталі, — часто казав Пітер, — вони дрібні та непотрібні лише до того моменту, коли ти складеш їх докупи.

А ще Пітер казав:

— Усе, взагалі, дрібне та марне саме по собі.

Між іншим, сьогодні в їдальні Ґрейс Вілмот і Теббі стояли перед заскленою шафою, що закриває більшу частину стіни. Усередині на підставках виставлені м’яко підсвічені фарфорові тарілки. А чашки стоять на блюдцях. Ґрейс Вілмот по черзі показує на них, а Теббі, простягнувши вказівний палець, каже: «Фітц і Флойд, Веджвуд, Норі-тейк, Ленокс…»

Потім Теббі хитає головою, схрещує на грудях руки і каже: «Ні, неправильно. Візерунок «Пророк у Гаю» має золоту кайму в чотирнадцять каратів золота. А «Венера в Гаю» має двадцять чотири карати».

Твоя мала донька — вона вже експерт з древніх китайських візерунків.

Ґрейс Вілмот простягає руку, ніжно поправляє пасмо волосся за вухом Теббі і каже: «Клянуся, ця дитина — вундеркінд».

Несучи на плечі тацю з обідніми наїдками, Місті на мить зупиняється і питає у Ґрейс:

— А як помер Гарроу?

Ґрейс відриває погляд від фарфорового посуду. Її м’яз orbicularis oculi широко розкриває її здивовані очі, і вона каже:

— А чому ти питаєш?

Місті нагадує їй про візит до лікаря, доктора медицини Туше.

І розповідає, що Ангел Делапорте вважає, що почерк Пітера проливає певне світло на його стосунки зі своїм батьком. Усі деталі здаються безглуздими, якщо брати їх кожну окремо.

І Ґрейс каже:

— Лікар дав тобі якісь пігулки?

Таця важка, їжа на ній холоне, але Місті наполягає:

— Док сказав, що у Гарроу був рак печінки.

Теббі тицяє пальчиком і каже: «Горхем, Данськ…»

А Ґрейс усміхається:

— Звісно, рак печінки, — каже вона. — А чому ти питаєш мене? Я була впевнена, що Пітер тобі розповідав.

Між іншим, погода сьогодні туманна з украй суперечливими розповідями про причини смерті твого батька. Кожна деталь незначуща сама по собі.

І Місті каже, що їй ніколи розмовляти, бо має дуже багато роботи. Обідній час пік. Може, пізніше.

У мистецькому коледжі Пітер бувало розповідав про художника Джеймса Мак-Нейла Вістлера, про те, як Вістлер працював для інженерних військ США, роблячи ескізи берегової лінії для потенційного розташування маяків. Та от проблема: Вістлер усе одно машинально малював маленькі фігурні ескізи на полях. Він малював бабусь, малюків, злидарів — усе, що бачив на вулицях. Він виконував свою роботу, задокументовуючи поверхню землі для урядових потреб, але при цьому художник не міг ігнорувати все інше. Він не міг пропустити його повз себе. Чоловіки, що курять люльки. Дітлахи, що ганяють коліщата. Усе це він зібрав у ескізах-закарлючках на полях своїх офіційних документів. Ясно, що уряд потурив його з роботи.

— І оці його закарлючки, — казав Пітер, — коштують сьогодні мільйони.

Це ти так казав.

У «Дерев’яно-золотистій їдальні» масло подають у маленьких череп’яних глечиках, та тільки тепер на кожній підкладці під цим черепком — малюночок. Маленький фігурний ескіз.