Чак Палагнюк - Щоденник

Твоя дружина, хапаючи колючу модель корабля з отвердлими та пожовклими вітрилами та снастями, тонкими, як павутина, каже:

— Теббі, ти ж знаєш — ми не повернемося.

Табіта, спустившись в коридор, знизує плечима і кидає:

— А бабця каже, що повернемося.

«Бабця» — отак вона зве Ґрейс Вілмот. Свою бабусю та твою матір.

Твоя дружина, твоя донька і твоя матір — ось три жінки у твоему житті.

Запихаючи солідну срібну підставку для грінок у пошиванку, твоя дружина несамовито волає:

— Ґрейс!

А у відповідь — лише гудіння пилососа, що долинає з глибин будинку. Можливо, з прихожої чи з веранди.

Твоя дружина втягує пошиванку до їдальні. Хапаючи срібну тарілку для кісточок, твоя дружина знову репетує:

— Ґрейс, нам треба поговорити — негайно!

На зворотному боці парадних дверей ім’я «Пітер» видряпалося вище за інші; Навіть якщо твоя дружина стане навшпиньки у своїх туфлях на високих підборах і витягне для поцілунку губи, все одно не дістане. А там написано: «Пітер, вісімнадцять років».

Інші імена — Вестон, Дороті й Аліса — зблякли, і їх погано видно на дверях. Замацані пальцями, але не зафарбовані. Останки. Безсмертні реліквії. Спадщина, яку їй невдовзі судилося покинути.

Повернувши ключ у замку комірчини, твоя дружина закидає голову і знову репетує:

— Ґрейс!

Теббі питає:

— А що сталося?

— Та оцей довбаний ключ! Він не підходить, — відказує Місті.

А Теббі каже:

— Дай погляну. — І додає: — Та заспокойся, мамо, це ж ключ, щоб заводити дідусів годинник.

Раптом гудіння пилососа в глибинах будинку стишується.

Надворі по дорозі котиться машина, тихо й повільно, а водій напружено вдивляється вперед, нагнувшись над кермом. Насунувши сонцезахисні окуляри на лоба, він вертить головою, шукаючи місце для зупинки. На боці його авто видніється трафаретний напис «Зільбер Інтернешнл — Усе, що не зможете Ви, зможемо ми».

З берега вітер доносить паперові серветки, пластикові стаканчики та слово «фак», покладене на танцювальну музику.

Біля вхідних дверей стоїть Ґрейс Вілмот, пахне лимоновою олією та ваксою для підлоги. Її голова з гладенько забраним волоссям трохи не дістає власної позначки у віці вісімнадцяти років. Ага, значить вона зсохлася. Можна взяти олівець і зробити нову позначку під її головою. І написати: «Ґрейс, сімдесят два роки».

Твоя бідна роздратована жінка бачить у руках Ґрейс дерев’яну скриньку. Нефарбоване дерево під пожовклим лаком, мідні накутники і почорнілі завіси; скринька має складані ніжки, щоб із неї робити мольберт.

Ґрейс подає скриньку своїми пухкими синюшними руками і каже:

— Вона тобі знадобиться. — І струснула скриньку. Всередині заторохтіли затверділі пензлики та тюбики із засохлими фарбами.

— Щоб повернутися до малювання, — каже Ґрейс. — Коли прийде час.

А твоя дружина, якій навіть ніколи істерику закотити, просто каже:

— Облиш.

Пітере Вілмот, твоя мати — безнадійна дурепа.

Ґрейс посміхається і широко розкриває очі. Вона піднімає скриньку вище і каже:

— Хіба ж не про це ти мріяла?

Піднявши брови за допомогою зморщувального м’яза, додає:

— Хіба ж ти не хотіла малювати, коли ще була маленькою дівчинкою?

Мрія кожної дівчини з мистецького коледжу. Де вивчають воскові олівці, анатомію та зморшки.

Чому Ґрейс Вілмот здумалося прибирати, незрозуміло, їм же треба лише зібрати свої речі. У цьому домі, у твоєму домі: дебелий срібний посуд та виделки й ложки завбільшки із садові інструменти. Над каміном у їдальні — портрет якогось померлого Вілмота. А в підвалі — блискучий токсичний музей затверділих желе та варення, доісторичних домашніх вин та скам’янілих груш у світло-жовтому сиропі часів Війни за незалежність. Липучі залишки багатства й купи вільного часу.

З усіх безцінних полишених предметів саме це ми й рятуємо, забираючи із собою. Саме ці артефакти. Позначки в пам’яті. Непотрібні сувеніри. Нічого такого, що можна буде продати на аукціоні. Шрами, залишені щастям.

І замість того, щоб пакувати щось цінне, таке, що можна буде продати, Ґрейс бере оцю скриньку з висохлими фарбами. Теббі несе із собою взуттєву коробку, в якій зберігаються її дешеві прикраси, брошки, персні й намиста. Цілий шар неоправлених фальшивих діамантів торохтить і перекочується на дні взуттєвої коробки. А ще вона поклала туди коробочку з іржавими шпильками та шматочками розбитого скла. Теббі стала поруч із Ґрейс, торкаючись її руки. Позаду неї, якраз навпроти вершечка її голови, на дверях написано: «Теббі, дванадцять років» і цьогорічна дата, виведена флуоресцентним рожевим фломастером.