Чак Палагнюк - Снаф

Погойдуючи сердечком так, що воно зблискує у світлі телеекранів, він каже: «Уяви собі, що тобі не треба працювати ані дня в твоєму житті. А, чувак, вдається? Уяви собі, як воно бути відомим і багатим із завтрашнього дня».

Моя прийомна мама, кажу я. Вона така ханжа! Тоді, коли вона піймала мене з тією секс-лялькою, вона прийшла додому зі своєї майстерні з прикрашання тортів. Вона і мій прийомний тато сплять у різних кімнатах вже цілу вічність. Моя прийомна мама заборонила мені лазити в Інтернеті, побоюючись, що мене зіпсують ще більше, а її майстерня з прикрашання тортів запросила до себе з уроками пекаря, що спеціалізується на еротичних тортах, отих секс-тортах у формі голих людей, які роблять заради жарту, коли замість того, щоб попросити собі куточок або масляну трояндочку, всі кепкують, що хотіли б ліве яєчко. Така ханжа. Після цього вона в кухні вправляється на мошонках із білкової глазурі-«інею» та анусах із лимонного крему, змішує харчові барвники для кліторів і сосків. Витрачає галони масляного крему, щоб вичавлювати цілі ряди крайніх плотей на вощений папір. Відкриваєш наш холодильник і бачиш кавалки губ, недоїдений шматок стегна або сідниці, наче на кухні у Джефрі Дамера.

Мій прийомний тато сидів у підвалі та вносив нюанси до крихітних фігурок німецьких медсестер, сточуючи манікюрною пилкою їхні груди, малюючи бруд під нігтями та замальовуючи чорним зуби, перетворюючи їх таким чином на малолітніх повій. Моя прийомна мама фарбувала тертий кокос, щоб зробити з нього лобкове волосся, або закручувала кінчик кондитерського мішка, щоб нанести прожилки червоних вен на ерекцію з шоколадного тіста.

З мокрого автографного песика тече цівка розчинених чорнил по моєму бокові, нозі, по внутрішній частині руки.

І містер Бакарді каже: «Візьми це». Тримаючи золоте серце біля мого обличчя, він каже: «Зазирни всередину».

У своїх пальцях, липких від цукрової пудри та повидла з пончиків, у складеній човником долоні я все ще тримаю маленьку піґулку, яку дав мені Ден Баньян, від якої мій дрючок має встати, коли буде треба. Жонглюючи букетом троянд, пілюлею для стояка та мокрим псом, я колупаю нігтями золоте серце, поки воно не розкривається. Зсередини на мене дивиться дитина, просто драглистий кавалок шкіри, лисий, зі скривленими губами, зморшкуватий, наче моя секс-лялька. Я. Це немовлятко — я.

Серце все ще тепле від горла містера Бакарді. Слизьке від його дитячої олії.

В іншій половинці серця лежить піґулка.

Просто звичайна малесенька таблетка. Всередині серця.

«Ціаністий калій», — каже містер Бакарді.

Він каже, щоб я заховав її в паперову обгортку моїх квітів.

«Кессі природжена мазохістка, — каже він. — Це найкращий подарунок, який може зробити їй син…»

Навіть не знаю.

Вона цього хоче, каже він. Вона попросила його принести це, навіть дала свій кулон, щоб він міг протягти піґулку тайкома на майданчик.

Містер Бакарді каже: «Скажи, що це від Ірвіна, і вона зрозуміє».

Я питаю його: що за Ірвін?

«Це я, — каже він. — Мене так звали».

Він каже дати це їй, вона помре, і я вийду звідси багатим чуваком. У мене буде досить грошей, мені не буде потрібна родина. Мені не будуть потрібні друзі. Якщо ти достатньо багатий, каже містер Бакарді, тобі не потрібен ніхто.

Дитина всередині, вся в зморшках та горбочках. Гладенька маленька піґулка.

Те, чого Кессі Райт не хотіла, проти того, чого вона хоче.

Те, що вона покинула, проти того, чого вона просить.

Містер Бакарді каже: «Твоя мамка збіса цілеспрямована жінка. Вона хотіла зробити ліпосакцію — я за це заплатив. Вона хотіла імплантанти в цицьки — я заплатив. Стільки бабла за те, щоб відсмоктати жир та запхати пластик».

Фотографія малюка, вона носила її на шиї майже все життя.

Містер Бакарді каже: «Це Кессі хотіла знімати порнушку, щоб утекти з батьківського дому. Це вона попросила мене про якийсь туман, що допоможе їй розслабитися».

Ніс малюка — мій ніс. Пухле підборіддя — моє підборіддя. Заплилі вічка — мої.

Моя мама ковтає цю піґулку, може, тільки прикушує її, і її м’язи паралізує. Вона не може дихати, бо не рухається діафрагма, і її шкіра синіє. Ніякого болю чи крові — вона просто вмирає.

Моя мама просто вмирає. Це наше кіно — останній у світі рекорд групового сексу. Вона — померла героїня, і ми всі потрапляємо до історичних книжок.

«А на додаток, — каже містер Бакарді, — нікому з нас не доведеться встромляти після хворого чувака з ведмедиком». Він каже: «Ти врятуєш не одне життя, малий».