Чак Палагнюк - Снаф

Мої ноги віднесли мене до гальорки автобуса «Ґрейхаунд», у самійсінький зад. Моя дупа усадила мене в крісло.

Моя дупа багато чого зробила з тих пір.

Моя дупа — кінозірка.

Але що б ви думали? Я так і не написав додому.

У 1944 році, на зйомках фільму «Кісмет», Марлен Дітрих пофарбувала ноги за допомогою мідної фарби. Фарби на базі свинцю, забарвленої міддю. Свинець в'ївся в її шкіру. Ледь не отруїв її до смерті. Міз Райт розказує мені це, поки я помішую віск, що плавиться у пароварці.

Міз Райт, вона скидає свій топ із довгими рукавами, джинси та трусики й нахиляється, щоб розстелити банного рушника на кухонному столі. У її двокімнатній квартирі голі стіни, всіяні невеличкими дірочками. Ніяких меблів, крім запацяного білого дивана, який розкладається в ліжко. Два кухонні стільці, вигнуті з хрому, і такий же стіл. Міз Райт розкладає другий і третій рушники на столі. Розкладає ще, поки рушники не утворюють товстий лежак.

Шафки порожні. У її холодильнику ви, можливо, знайдете у згорткові фольги що-небудь, узяте на виніс у грецькій забігайлівці на першому поверсі. На бачку унітаза прилаштований останній моток туалетного паперу.

Присівши голою дупою на край кухонного столу, міз Райт каже, що акторка Люсілль Болл завжди відмовлялася від косметичної хірургії. Ніяких підтяжок для Люсі. Натомість вона відрощувала волосся на скронях, довгі, товсті прядки волосся, які звисали над обома вухами. Перед кожною публічною появою, перед зйомками фільму чи телепередачі Люсі завивала ці довгі прядки довкола дерев’яних зубочисток. Щільно нап’явши сіточку для волосся на маківку, Люсі відтягала кожну зубочистку вгору та назад, підтягаючи таким чином обвислу шкіру щік. Закріпляла зубочистки у вічках сіточки, потім на весь цей бардак натягала пишну руду перуку. Щоразу, коли ви бачите Люсі Болл після певного часу в повторах старих телепередач, коли вона робить пики та горлопанить, доводячи глядача до колік, коли вона усміхається, маючи чудовий вигляд на свій вік, — насправді ця жінка агонізує.

Щира правда, за словами міз Райт.

Киваючи на коробки, поскладані стосами у вітальні, коробки за написом «Благодійність» або «Сміття», я питаю, чи вона планує якусь подорож.

І міз Райт далі посуває свій зад на рушниках. Схопившись руками за край столу, щоб рушники не ялозили по ньому, вона сунеться по них дупою, поки не сідає повністю. Підтягає обидві ноги до себе, ставлячи їх на край столу. Цілковито гола. Коліна широко розкинуті, як у жаби, і вона питає: «Чи я кудись збираюся?»

Її нігті перебирають волосся на лобку, висмикують курчаву сиву волосину, й міз Райт кидає волосину на підлогу, кажучи: «Не будемо занадто сором’язливими, гаразд?»

Вона каже, що актор Бренч Бакарді колись мастив клеєм «Елмерз» її обличчя. Так само, як усі ми намазюкували його на руки в молодшій школі. Молочна кислота руйнувала всі слабкі, мертві клітини шкіри, а зіщипування, стягання, здирання маски з засохлого клею прочищало пори та висмикувало поодинокі волоски.

Міз Райт каже, що кінозірка Таллула Бенкхед збирала шкарлупу від яєць, перемелювала її на крупний порошок, а тоді змішувала зі склянкою води та випивала. Уламки шкарлупи розтирали, роздирали, пошкоджували її горло рівно настільки, щоб забезпечити оцей низький, глибоко чуттєвий голос. Ходять чутки, що Лорен Бакалль робила те саме.

Міз Райт обдивляється моє волосся. Вона випинає підборіддя та каже потерти аспірин і змішати його з дрібкою шампуню. Помити цією сумішшю волосся, й це позбавить мене будь-якої лупи.

А я? Я просто помішую віск.

І міз Райт каже, розкинувши ноги посеред кухонного столу: «Невже твоя мамця нічого тебе не вчила?»

Мерилін Монро, каже вона, підрізала підбор одного туфля, щоб одна нога виходила коротшою і задниця сильніше вихляла при ході.

Найкраща річ, щоб замаскувати прищик, — звичайна зубна паста. Щоб зменшити припухлість під очима, ляж та поклади по ломтику сирої картоплі на кожне. Альфаліпоєва кислота, яку містить картопля, зупиняє запалення. Очищай шкіру обличчя скрабом із кухонної соди й ніколи не користуйся милом.

Я кажу їй, що віск готовий. Не надто гарячий і не надто тугий. На пічці стоїть одна каструлька з легкоплавким воском, таким жовтеньким, який треба кип’ятити прямо в його баночці. В іншій кастрюльці упаковка отих кульок із Франції, схожа на упаковку лузаного гороху, тільки темно-синього. Твердий віск, розтоплений до стану темно-синьої пасти.