Чак Палагнюк - Снаф

Ще один різновид безсмертя.

Коли він наступного разу подивиться, якщо містер 600 підійде, може, я розкажу йому про Ватикан, що коли добре попросити, то хранителі висуватимуть шухляду за шухлядою, показуючи тобі реліквії, які там лежать. Якщо вірити Карлу, в деяких шухлядах покояться вирізьблені з мармуру члени. Пеніси. Гіпсові, оніксові, обсидіанові. Ряд за рядом, шухляда за шухлядою — стародавні пуцьки, кожна пронумерована, прив’язана до якогось кастрованого шедевру. Ця колекція з сотень пронумерованих членів — усі вони були збиті з грецьких та римських скульптур, з єгипетських та візантійських та замінені на примоцовані фігові листочки з гіпсу.

Бронзові мінойські цюцюрки, відбиті, маленькі, мов кулі. Етруські теракотові причандали, розтовчені на порох. Ці безцінні шланги, вони надто нечестиві, щоб на них дивитися, але все ще надто важливі, щоб їх позбутися.

Так само як вміст усіх цих приголовних тумб та бардачків у автівках, усі ці ділдо Бренча Бакарді та вагіни Кессі Райт.

Я можу розказати Бакарді, що електричний вібратор уперше вийшов на ринок в 1890-х. Першими побутовими приборами, які запрацювали на електриці, були швацька машинка, вентилятор та вібратор. Американці насолоджувалися електричними вібраторами за десять років до появи пилососів та електричних прасок. За двадцять років до того, як електричні сковорідки пішли в продаж.

До біса хатню роботу, наші найвищі пріоритети завжди знаходилися між наших ніг.

Координатор проходить повз мене, тримаючи пакетик від чипсів, напхом напханий скривавленими серветками того актора з розбитою губою. Білий папір загиджений червоною кров'ю та помаранчевою приправою барбекю. Біля Бренча Бакарді дівчина призупиняється на хвильку, і він кидає в пакунок свій туалетний папір, заплямований кров’ю з соска.

Дивлячись на цю юну леді, хлопчик з квітами, актор номер 72, каже: «Заб’юся на що завгодно, що ця сука викидає кожного листа, адресованого Кессі Райт, не зважаючи на те, наскільки важливий його вміст чи як сильно людині просто треба сказати Кессі, скільки вона значить для нього».

Якщо він підійде, ось про що я розкажу Бакарді: про цих ватиканських хранителів з їхніми порохнявими шухлядами, повними безцінних, безликих, пронумерованих членів.

Усередині його кулона лежить щось, чого більше нікому не видно, але Бренч Бакарді дивиться на це доволі довго. Якщо міряти фільмами, які крутять у нас над головою, він дивиться на свою таємницю протягом потрійної інтромісії… одного мінету… та одного кліторального оргазму.

І що б ви думали, потім Бакарді піднімає очі на мене. І різко заклацує свій медальйон.

На нашій першій зустрічі з міз Райт, коли я виклала їй ідею свого проекту, я спитала її, що вона може розказати мені про римську імператрицю Мессаліну.

Наша перша ділова зустріч, перший тет-а-тет — ми зустрілися в кав’ярні, п’ючи капучино та стикаючись колінами під малесеньким столиком із мармуровою стільницею. Міз Райт сиділа боком, щоб дивитись у вікно. Нога закинута на ногу — в тій позі, від якої начебто буває варикоз. Очі не проводжали нікого, хто проходить повз. Не дивилися на собачок на повідках, не дивилися на дітей у візочках. Не дивлячись на мене, міз Райт спитала, чи я чула коли-небудь про акторку на ім’я Норма Талмадж?

Або Вілма Банкі? Джон Гілберт? Дейн Кінг чи Еміль Джаннінгз?

Не кліпаючи своїми штучними віями, ще подовженими тушшю, міз Райт сказала, що Норма Тал-мадж була зіркою німого кінематографа. Касовий фільм номер один 1923 року. 3000 листів від фанів щотижня. У 1927 році саме Норма була тією людиною, яка випадково наступила на латку вологого цементу перед «Китайським театром Граумана» [17] Відомий театр у Голлівуді; відкритий саме 1927 року. та почала традицію кінозірок залишати там відбитки рук та ніг.

За кілька років після того цементу Голлівуд почав знімати звукове кіно. Попри рік, витрачений на постановку голоса з репетитором, Норма Талмадж відкрила свою пащеку, й звідти полинув пронизливий бруклінський вереск. Чільний актор Голлівуда, Джон Гілберт, пищав свої репліки тонюньо, наче канарейка. Мері Пікфорд, яка грала дівчат та молодих жінок, рявкала басом водія вантажівки. Діалог Вілми Банкі загубився в її угорському акценті. Еміля Джаннінгза — в німецькому. Діалог Кінга Дейна потонув у його нерозбірливій датській вимові.

Від навислих хмар ззовні було темно. Навіс над вікном не покращував ситуації. Міз Райт, що сиділа, сконцентрувавшись на власному відбитті, на своїх очах і губах, що відбивалися на внутрішній поверхні вікна, сказала: «Джон Гілберт так і не зробив більше жодного фільма. Упився до смерті в 37 років. Кінг Дейн застрелився».